Перший і мабуть самий головний факт, що займенник використовують для заміни у речені іменника, тобто щоб уникнути повторень. Також існують так звані взаємні займенники-розряд займенників зо вказують на взаємну спрямованість дії.
мама посадила на городі суницю,яка дає врожай два рази на рік.(скл неокл розп двоскл пош повне)
"Кожна сим,я щаслива та моя найщасливиша" так думае кожна дитина томущо у кожний сім,йи допомагають один одному моя родина теж допомагае один одному пидтримуе у важку хвилину усі разом працюють і разом видпочивають
А Ви ніколи не задумувались над тим, чому квіти не розмовляють? А я задумувалась і не раз. Я постійно думаю над тим, на якій би мові могли розмовляти квіти. Троянди, можливо, на французькій, тюльпани - на італійській, лілії - на англійській, гербери - на німецькій, маргаритки - на польській. А які ж розмовляли б на українській? Швидше за все, що на українській мові розмовляли б і ромашки, і волошки, і маки, і соняхи. Багато хто, напевне, сказав би: "А навіщо взагалі квітам розмовляти?". Як це, навіщо?! Вони ж усі такі маленькі, беззахисні, такі тендітні і витончені, що їх варто захищати і було б набагато легше захистити їх тоді, коли б вони розповідали про те, що ж їх все таки турбує. А ми, люди, допомагали б їм, щоб вони радували нас своєю неймовірною красою. Та й цікаво, про що ж вони там гомонять між собою і чи розуміють вони одна одну чи може розмовляють на абсолютно різних мовах. Іноді, коли я приїзджаю до своєї бабусі в село, я гуляю по квітковому полю. І от, гуляючи в цьому "Раю на Землі", я, наче чую, як порухами своїх пелюсточок, своїх листочків, подихом вітру, вони, наче розмовляють між собою, гомонять з вітром, небом, сонечком і землею. Шкода, що я не розумію, що ж вони усе таки говорять... Ех, якби ж ті квіти вміли говорити!...
Сподіваюсь, що допомогла))
Обізветься відгукнеться
кмітлива ерудована
