А Ви ніколи не задумувались над тим, чому квіти не розмовляють? А я задумувалась і не раз. Я постійно думаю над тим, на якій би мові могли розмовляти квіти. Троянди, можливо, на французькій, тюльпани - на італійській, лілії - на англійській, гербери - на німецькій, маргаритки - на польській. А які ж розмовляли б на українській? Швидше за все, що на українській мові розмовляли б і ромашки, і волошки, і маки, і соняхи. Багато хто, напевне, сказав би: "А навіщо взагалі квітам розмовляти?". Як це, навіщо?! Вони ж усі такі маленькі, беззахисні, такі тендітні і витончені, що їх варто захищати і було б набагато легше захистити їх тоді, коли б вони розповідали про те, що ж їх все таки турбує. А ми, люди, допомагали б їм, щоб вони радували нас своєю неймовірною красою. Та й цікаво, про що ж вони там гомонять між собою і чи розуміють вони одна одну чи може розмовляють на абсолютно різних мовах. Іноді, коли я приїзджаю до своєї бабусі в село, я гуляю по квітковому полю. І от, гуляючи в цьому "Раю на Землі", я, наче чую, як порухами своїх пелюсточок, своїх листочків, подихом вітру, вони, наче розмовляють між собою, гомонять з вітром, небом, сонечком і землею. Шкода, що я не розумію, що ж вони усе таки говорять... Ех, якби ж ті квіти вміли говорити!...
Наша земля, як і наша культура сповнена багатьма народними традиціями. Звичаї придумувалися з покон віків і передавалися від покоління до покоління.
До кожного свята на українській землі існують свої традиції. Наприклад на паску, весняне свято, ми звикли святити такі продукти,як ковбаси, масло, сир частинк, дехто мід, а ще існує такий гарний звичай розписувати яйця які згодом звуться писанками. А на наступний день-поливаний понеділок,коли діти та й дорослі мають змогу до схочу нахлюпатися водою. На Різдво люди в Україні кладуть на стіл пісні продукти такі як пироги з картоплею чи капустею, оселедець з цибулею, і головна страва-кутя у глиняному горщику, солодка і смачна. До кожного свята є свої звичаї.
Традиції та звичаї треба поважати і їх дотримуватися та передавати нащадкам,адже це культура та історія нашого краю, землі, народу.
З давніх часів доброта і милосердя були в традиціях нашогонароду. Природним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, немічність, скривдженого. Бути доброзичливим, чуйно ставитися до людей – потреба і обов’язок кожного.
Перший крок до доброти – це добре, або чарівне слово. Сила чарівних слів залежить від того, як саме вони сказані, яким голосом –спокійним і привітним чи грубим і сердитим. Сказані грубо, вони просто перестають бути чарівними. Недарма в народі кажуть: самолюб нікому не люб.
Милосердя – це вміння співчувати, готовність робити добробудь – кому. Це слово утворене з двох слів – «миле серце», тобто добре серце. Милосердна людина не чекає від інших нічого, але сама віддає людям усе, що може. Вона поспішає на допомогу тим, хто потрапив у біду, вибачає провини й образи.
Жорстокість проявляється в байдужості до чужого горя, небажанні зрозуміти, підтримати, пожаліти.