Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
<span>Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. </span>
<span>Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. </span>
<span>А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. </span>
<span>Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу!
</span>2твір
Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Виблискуючи на сонці, сніг лежить <span>...</span>
Поласатый пушистый добрый-но не кот
"Я помню чудное мгновение"
Мифический древний род карликов, владельцы и хранители сокровища по реке Рейн.
О том, как хороша природа,
Не часто говорит народ
Под этой синью небосвода,
Над этой бледной синью вод.
Не о закате, не о зыби,
Что серебрится вдалеке,-
Народ беседует о рыбе,
О сплаве леса по реке.
Но, глядя с берега крутого
На розовеющую гладь,
Порой одно он скажет слово,
И это слово - "Благодать!".
