Весілля<span> — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. Найголовніша </span>особливість весілля<span> — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А </span>драма<span>, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної </span>творчості<span>. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували </span>дівич-вечір<span> — символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можна</span>вивчати психологію<span> наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.</span>
Це твір НА ТВОЮ ДУМКУ! Ми ж не знаємо "в я кому місті ти хотіла жити"
Це може бути ,наприклад, для мене, Нью-Йорк, Америка, Великобританія або Лондон... Повторююсь, твір на твою думку..))
Сніг йому в очі диха,
Котик кумедно чмиха.
Вуха сховавши в іній,
Диба трамвайчик синій.
<span>З неба летять троянди - </span>
Щічки дітей квітчають.
Мама прасує банти,
Поки співає чайник.
Тато вмиває доню.
Доня смієтся: - Тату!
Треба купити поні -
В саночки запрягати.
Сонце прийшло до ганку,
Котику в очі диха...
Донечко, з добрим ранком!
<span>Донечко, з першим снігом!</span>
Багато людей цікавляться чому люди перетворюються и и що ними керують у цей час.Тільки декілька людей зможуть відповісти.Але усе на багато легше.Зараза поясню, по-перше хто такий хамелеон це тварина яка має здібності змінювати колір своеї шкіри,як і людина.Тільки людина змінює не колір, а настрій який може маскувати.А по друге деякі люди як и хамелеон маскуються за іншими але не зовсім розуміють навіщо з такими людьми займаються психологи.Щоб ті допомогли їм розкритися.Хамеліон як і люди дуже не схожі один на одного
Народна пісня душа народу<span>Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай нам грядку».<span>У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «Історія України в народних піснях», там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.</span></span><span>Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.</span>Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:<span>А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
</span><span>Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
</span>