Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).<span>Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав-личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й</span> екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».<span>
</span>
- привіт, Павлусю
- доброго здоров'ячка, читачу
- хотів(-ла) запитати, як тобі вдалося на протязі всього твору, не здаватися, йти до мети, навіть коли план з врятування сестри завдавав поразки?
- це великою мірою залежить від роки дитинства, з малого віку я наслухався чудових розповідей дідуся про славних козаків, вчився їздити верхи та орудувати зброєю
- а що ж робити, якщо виріс в сучасній родині, де освоєння зброї не входить до обов'язків людей?
- читачу, це лише частина мого успіху, це не так і важливо, головне, щоб в твоїй душі було лише добро, щоб ти ріс в люблячій родині, де тебе поважають і з дитинства привчався до самостійності та обрав благородну мету свого життя
- що ж це за мета?
- ти повинен взяти за обов'язок берегти Батьківщину, у разі небезпеки, йти на самопожертву заради рідних тобі людей, вміти протистояти ворожим проханням зрадити віру за гроші, плекати рідну моау, лише тоді, у разі виконання цих слів, ти станеш справжнім "Українцем"
<span>на громадський суд....
</span>
Тема: присягання у вірній любові одне до одного двох закоханих. Ідея: уславлення почуття, яке є смислом життя двох люблячих сердець. Основна думка: вірність у коханні — основа родинного затишку. Жанр: пісня, інтимна лірика. Римування: паралельне. Твір побудовано на діалозі двох закоханих. Художні засоби «Сонце низенько, вечір близенько» Повтори: «Ой прийди, прийди». Метафора: «Спішу до тебе, / Моє серденько». Звертання: «Серденько моє». Епітет: «Кохання вірно, чесно, примірно». «Сонце низенько» — народна пісня, в якій оспівується кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. Головне у стосунках молодих людей — вірність та чесність, ніжність, Хлопець називає дівчину «мої серденько», дівчина — «мій голубочку». їхні почуття глибокі, такі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. У пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/sontse-nizenko-vechir-blizenko-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Личаки - це лапті, плетене взуття. Їх носила найбільша і найбідніша верства населення - біднота (як сільська, так і міська).
Таким чином, коли Пантелеймон Куліш у "Чорній Раді" називає людей личаками, він має на увазі міщан.
Отже, вірною відповіддю є варіант "Б".