Бородинское сражение произошло 26 августа 1812 года, в 110 км от Москвы. Соотношение сил: Россия - 132 тысячи человек, Франция - 135 тысяч человек, но по количестве орудий Россия все-таки чутка выигрывала. Командующий армией- Кутузов М. И.
В ходе сражения были упорные бои, где и были захвачены французами Багратионовы флеши,а также взята Курганная высота Раевского, но прорвать полностью оборону русских французам так и не удалось.
По потерям с обеих сторон примерно по 45-55 тысяч.
По итогам сражения имеются различные оценки, но современные историки придерживаются позиции "ничьи", поскольку стороны не смогли добиться поставленных целей.
Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю:
<span>Це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого оточення і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед Господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити Батьківщину. </span>
<span>Для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, дама серця. </span>
<span>Вірність Господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. Зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для Хрестових походів нібито з метою визволення гробу Господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). До того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних». </span>
<span>Честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. Ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. Воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок. </span>
Однією із найпрекрасніших сторін брудного Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням "прекрасній дамі", поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. У кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної дами" і її прославляння. Лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу.
<span>На протязі X – XV ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства. </span>
<span>Поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування. </span>
<span>Лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. З часом утворився окремий лицарський стан. </span>
<span>Лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. </span>
<span>Посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. </span>
<span>Формувалася своєрідна лицарська культура. Вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство. </span>
<span>При дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення. </span>
<span>Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. Тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - Мужність - Вірність - Щедрість - Розсудливість - Відчуття честі – Свобода </span>
Анализ стихотворения В. Брюсова "Кинжал".
Данное стихотворение написано В. Брюсовым в 1901 году, но из-за проблем с цензурой, увидело свет только в 1903 году. Эпиграф, помещённый в начале стихотворения,- это строчки Лермонтова из стихотворения "Поэт", они объясняют замысел произведения и его идею.
Красивое, энергичное, наполненное такими выразительными средствами, как параллелизм ("И песня с бурей вечно сёстры"), метафора (... заветный зов трубы...") и эпитет ("Кровавый молний свет..."), стихотворение очень живо и ярко передаёт настроение автора, его веру в поэта, помогающего и поддерживающего людей в трудное время ("Поэт всегда с людьми, когда шумит гроза").
У Брюсова, впрочем, как и у Лермонтова, чередуется рифма, то есть мужская и женская рифмы постоянно меняются местами, для увеличения звучания определённых слов, а явная аллитерация, с самого начала стихотворения, отчётливо выделяет звуковой облик слов, который в " Кинжале" звучит вызывающе.
Брюсов, как бы предчувствовал предстоящие в истории России перемены и стихотворением " Кинжал" пытался показать, что эти перемены необходимы и для их свершения нужно бороться.
1.Илья Муромец собирается в стольный Киев-град
2. Сражение с Соловьем и его пленение.
3. Встреча с "родственниками " злодея.
4 . Князь Владимир и Илья Муромец.
5. Смерть Разбойника.
Богатырь Илья Муромец едет по прямой дороге князю Владимиру. Он выбивает глаз Соловью, который мешал людям жить, прицепляет его к седлу и едет дальше. Встречает родных Разбойника, но Соловей приказывает им не трогать богатыря. Илья приезжает в Киев. Владимир просит Соловья посвистать. Разбойник свистит во весь голос, и люди умирают от этого. Илья убивает Соловья.
"А" гласная, а "Б" согласная