Повноцінне життя кожної людини не можливе без спілкування з іншими. Усі
почуття ґрунтуються на відносинах між людьми і тим самим створюють
характер самої особистості, її погляди та уподобання. З дитинства ми
шукаємо друзів, людей, з якими нам цікаво і весело. Коли ми
дорослішаємо, поняття дружби набуває більш серйозного масштабу: обираючи
собі друзів, ми звертаємо увагу на інтереси, погляди, принципи та
моральність людини. Потім з’являються однокурсники та колеги, і зі всіма
ними ти будуєш якісь відносини, у яких ти хочеш якнайкращого відношення
до себе. Інколи ми стаємо занадто прискіпливі у виборі свого оточення,
забуваючи, ким насправді являємося ми самі. Ми вимагаємо занадто багато
від людей, хочемо їх поваги, довіри і щирості. Та саме останній чинник
часто стає причиною усіх людських конфліктів та неприємностей.
Ніхто не хоче бути обманутим. Усі на світі люди хочуть довіряти, і
хочуть щоб їм довіряли. Чи це можливо у сучасному світі? Чи можливо
сьогодні прожити чесно, без брехні та обману? Більшість з вас подумки
відповіло: ні. А хотілося б, чи не так? Та спершу погляньмо самі не
себе.
Кажуть, людина притягує до себе таких самих людей, якою являється
вона сама. Запитаймо себе: чи я завжди говорив правду, чи завжди був
щирим та відвертим зі своїми друзями, колегами чи батьками? Я щиро
сподіваюсь, що ваша відповідь на ці запитання буде стверджувальною. Я
сподіваюсь, але сумніваюся. То ж чи справедливо вимагати від людей
щирості, коли сам говориш брехню? Чи чесно картати їх за те, що вони
сказали неправду, коли ти теж її кажеш? Чому ми хочемо жити зі світлим
та відкритим поглядом, коли самі ж пускаємо порох комусь в очі? Тому що в
тих самих чужих очах ми бачимо найменшу скіпку, і на помічаємо колоди у
своїх. Тому що ми не усвідомлюємо, що самі є неідеальними, але
підсвідомо свято віримо у це. Тому що так побудований наш світ: вимагати
і при цьому не відповідати своїм же вимогам.
Чи можливо щось змінити? Це питання я змушена залишити риторичним,
адже, відверто кажучи, я можу лише зізнатися: не знаю. Я не знаю, як
створити світ і суспільство, побудовані на правді, і чи можливо це
взагалі. Я думаю, що, як і у мене, у кожного з вас, шановні читачі,
прослизнула єдина думка: потрібно починати з себе. Як би банально не
звучала ця фраза, але вона – це та сама правда, яку ми всі шукаємо.
Якщо кожна людина хоча б у одному місті почне клопітку роботу у
плані удосконалення самого себе, це місто стане моральною столицею
країни, а пізніше, і усього світу. Головне – вірити в майбутню перемогу
правди над брехнею, бо віра підіймає людський дух і, навіть в
найскрутніші часи веде його під руки до кінця, а інколи і несе його на
своїх руках.
Але якщо вам здається, що побороти брехню у світі і у собі
неможливо, тоді згадайте мудрі слова нашого народу: «Не шукай правди в
інших, коли у тебе її нема».
Нелад, <span>незлагода, недружність, неузгодженість. </span>
Национальный герой Украины. Не знать его биографию стыд для любого, уважающего себя украинца.Родился поэт 9 марта (25 февраля) 1814. Местом его появления на свет было село Моринцы (Киевская губерния на то время). К несчастью Тараса, родился он в семье крепостного, помещиком которого был Энгельгардт. После 2 лет проживания в Моринцах семья Тараса Григорьевича переехала в с. Кириловку, где он и провел все свое тяжелое детство. «Тяжелое», потому что его мать умерла в 1823г., когда Тарасу Шевченко было всего 9 лет. После ее смерти отец женился второй раз, причем его избранницей была вдова, у которой было трое детей. Неудивительно, что она недолюбливала Тараса Шевченко и относилась к нему сурово, а порой и жестоко. Единственным человеком, который относился к Тарасу с пониманием и сочувствием, была его сестра, Екатерина. Но после того как она вышла замуж ее поддержка закончилась. В 1825 умирает отец, а Шевченко только исполнилось 12 лет. Началась взрослая жизнь, несправедливая и жестокая…
Тарас Шевченко с рождения любил писать и рисовать. В детстве он часто прятался в бурьяны и на маленьком клаптике бумаги сочинял стихи или рисовал. Несмотря на то, что он остался сиротой, Тарас Григорьевич старался найти себе учителей. И находил. Первым его учителем был дьячок, который любил выпить и не раз сек Тараса из-за плохого настроения. Несмотря на такую учебу, Шевченко все-таки смог выучить грамоту. Вторыми его учителями были соседние маляры, но они смогли лишь обучить Тараса Шевченка элементарным приемам рисования. После них Шевченко стал пастухом овец, но недолго им был, так как когда ему стукнуло 16 (в 1829г.) его забрали в прислуги Энгельгардта (изначально в роли поваренка, потом - казачка). <span>Увлеченье живописью не проходило, а наоборот увеличивалось с каждой минутой. За эту страсть Шевченко не раз получал «по шее» от своего хозяина. Устав лупить Тараса и заметив у него талант к рисованию, Энгельгардт отдал его на обучение к мастеру живописи, Ширяеву. Именно там Шевченку, удавалось (когда улыбалась удача) срисовывать статуи в Летнем саду и посещать Эрмитаж. Однажды, срисовывая очередную статую, Тарас Шевченко познакомился с И.М. Сошенком. Это знакомство сыграло огромную роль в биографии Тараса Шевченка. Ведь именно благодаря Сошенко он познакомился Венециановым, Брюлловым, Жуковским. Эти люди и выкупили Шевченко у помещика Энгельгардта. По тем временам это было целое состояние. И что б получить его получить Брюллов нарисовал портрет Жуковского. С помощью графа Вьельгорского был устроен частный аукцион, на котором продали этот портрет за 2500 рублей. Именно за эту цену был </span>
