1. Уночі була гроза, а ранок видався ясний. 2. Хвилина, і табун мов буря понесла. 3. Билося серце, і грала кров,од передчуття чогось радісного. 4. Схилилась над колискою мати ,і перші звуки колискової пісні музика рідної мови переливаються в її кровинку. 5. Аркадій Петрович щодня дивився на квітник, але тільки сьогодні він його зацікавив. 6. Не вдержав старий запорожець непроханої сльози ,і покотилася вона на його сиву бороду. 7. Попереду героїчна праця , і славні перемоги. 8. Біля ніг її плещеться ,мре і мов питаючи в тривозі одна другу ,про щось найголовніше в світі хвиля хвилю доганяє. 9. Може квіти зійдуть, і настане ще й для мене весела весна. 10. Річка широка та глибока, а вода синя та чиста і котиться вона вдалечінь. 11. Микола направив струни повів смичком ,і жалібна пісня розляглася по хаті. 12. Після вечері Микола взяв свиту й ліг спати на соломі ,але його не брав сон. 13. По узліссі на галявині зеленіє перший ряст ,і цвітуть проліски та сон-трава. 14. Скоро уся долина і гори блищать вогнями, і разом з димом з землі здіймається вгору і пісня. 15. Дощ пройшов ,і Київ зеленіє. 16. На землі і в повітрі білів сніг, та манячили цупкі замерзлі стовбури дерев закурених снігом. 17. За вікнами глупа темінь, і мені стає так дивно на серці. 18. Важкі хмари облягали небо ,й не було майже просвітку. 19. Грався Петрик із телятками, та дуже вже йому хотілося в панському садку погуляти. 20. Потім двері грюкнули, і все стихло. 21. На ранок зірвався вітер, і небо заволокло сірими розпатланими хмарами. 22. Навколо стояла вечорова тихість, а в ній поволі відбивались зорі. 23. Тяжкий біль і ненависть одним корінням ,переплелися в душі Дмитра,проте похилене чоло було спокійне. 24. Сонце останній раз освітило землю та впало за гору. 25. Спустився вечір та одразу похолоднішало. 26. За селом починався гай, і вузенька стежка вела через нього. 27. Усе більше темніло і вітер все дужчав. 28. Пройшла гроза і ніч промчала.
Калина -символ України. Цю ніжну,струнку красуню люблять всі.<span>Прикрашена осінніми барвами,стоїть вона край саду. Шелестить несмліво багряним листям,красується червоними кетягами цілющих ягід. Дивовижна,яскрава! А яка чарівна калина вранці,коли її ніжне листя й плоди вкриті прозорими ,як сльозинки,краплинками роси! Неможливо відвести погляд,милує очі ,притягує до себе своєю казковою красою.</span>
Інфінітив<span> (від </span>лат. infinitivus<span> — невизначений, неозначений) або </span>дієіме́нник<span> — початкова форма </span>дієслова<span> . В</span>індоєвропейських мовах<span> інфінітив являє форму віддієслівного імені, яке перейшло у дієслівну парадигму. Історично, інфінітив називав дію як таку. Він може мати вид (</span>взути — взувати), стан (бити — битися), відносний час (лат.laudare<span> «хвалити (зараз)», </span>laudavisse<span> «хвалити (у минулому)», </span>laudaturum esse<span> «хвалити (у майбутному)» та, зрідка, особу та число (португал. </span>falar<span> «говорити», 1-а особа однини, </span>falar-es<span> «говорити», 2-а особа однини). Інфінітив бере участь в утворенні особових аналітичних форм (</span><span>буду читати</span><span>, фр. </span><span>je vais lire</span><span>).</span>
Дерев"яний стіл, висока шафа, маленька квітка, чорнильна ручка, червоний олівець, кольоровий пенал, важка валіза.
