Опис про рибу
Щука звичайна може досягати в довжину більш ніж 1,5 метра, ваги — 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше), самиці завжди більші за самців. Найбільша щука, виловлена в Україні, важила близько 18 кілограмів. Піймали її неводом у Люб'язівському (малому) озері восени 1967 року рибалки місцевого колгоспу імені Леніна Любешівського району Волинської області. Довжина рибини перевищувала зріст рибалок. Так як гігантську щуку спіймали напередодні дня працівників сільського господарства, то на наступний день її демонстрували у Любешові на районній виставці колгоспів[1].
Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеня розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими цятками; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки.Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні — жовтувато-червоні.
Самців і самиць ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самиць — овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору.
Тіло щуки має видовжену, стрілоподібну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в горлянку і можуть занурюватись у слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та горлянку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.
Говорити, базікати, лепетати, казати, молоти
Завжди говори правду.
Говори - присудок
правду - додаток
завжди - обставина
Я пишаюся своїм другом тому,що він завжди підтримає мене у тяжкій ситуації,даси мені корисну пораду.Коли мені погано він мене веселить,і підбадьорує.
Я хочу йому подякувати за всі хвилини проведені разом,а ще..Мій друг дуже старанно вчиться І допомагає мені,інколи..Він любить природу,садить дерева,а я йому допомагаю,тому що краще у двох,ніж одному,як кажуть.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо "Люлі, люлі, прилетіли гулі", "Котку, котку-рябку", "Ходить сон коло вікон". Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: "Ходить гарбуз по городу". Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — "За Україну", "Не пора". Особливо подобається "Гей, у лузі червона калина". Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
Виписалося два пацієнти; зайшло чотири студенти; зустрічаємо п'ятьох угорців; працюємо шість цілих одну та другу години години; в аудиторії п'ятдесят три студенти; на фермі сто двадцять два теляти і тридцять чотири лошати; лежить троє пласкогубців і четверо ножиців; привезли троє дверей; у кошику троє курчат;проголосувало сто п'ятдесят два громадяни; виготовили троє дверей і п'ять воріт(?); купили вісім ножиць і сім ложок; з'явилося п'ятдесят вісім учасників; відповіло чотири учні; на концерті триста двадцять п'ять слухачів; три з половиною години(?); на луці сімнадцять гусят; проїхало шість циганів і семеро молдаванців; двадцять п'ять на вісім площі(?)