канцлер- первый министр, привратник- сторож у ворот, прислуга. камендинер- слуга при господине в богатом дворянском доме, фрейлена- придворная дама, пролог- Вступительная, вводная часть литературного, музыкального произведения или спектакля.
Бабушка часто готовит его.К чаю мама подаёт на стол лаваш и ржаник,а по праздникам-сладкие хлебобулочные изделия.Я хожу в магазин и покупаю для дедушки-калач,для папы-каравай,для мамы-кулич,для себя-булочки. :\
«Мій дух, як ніч...». Цей вірш (1815) вважається одним з найяскравіших зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи». Вірш увіходить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після чого був узятий царем на службу.
Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки, відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.
3.В романе «Евгений Онегин» Пушкин изобразил двух представителей молодого поколения современной ему России – Онегина и Ленского. Онегин и Ленский «различны меж собой» , как «волна и камень, стихи и проза, лед и пламень» .
<span>Но тесно сошлись Онегин с Ленским, «стали неразлучны» друг с другом не только потому, что крайности сходятся, а потому, что, несмотря на их различие, у них имеется много общих черт. </span>
Что же роднит Онегина и Ленского? В воспитании Онегина и Ленского много общего.
<span>Среди приниженной глупости и тупости поместного дворянства Онегин и Ленский – яркие личности. Их связывает благородство – черта, противоположная этой одноликой массе. Благородство мысли, желаний, поступков свойственны им обоим. Это видно на примере отношения Ленского и Ольги, Онегина и Татьяны. Ленского и Онегина сближает их вольнолюбие, высокое понимание личности. </span>
<span>Таким образом, Онегин и Ленский, люди различных характеров и настроений, оказываются связанными с передовым движением своего времени.</span>
У меня дома живёт кот. Он рижий с чёрными полосками. Совсем как тигрёнок. Его зовут Тигра.Характер у него хитрый как у лисы. Тигра всегда ворует с нашего стола. А ещё он очень любит скакать как лошадь.А ещё у него очень острые когти как у хищника,хотя он домашний питомец.