<span>Бажання Соломії бути вільною, разом з Остапом , а не кріпачкою :
<span> «Він озирнувся: прискорюючи ходу, подорожній махав на нього рукою,
бажаючи, очевидячки, спинити його. Що за мара? Першою думкою в Остапа
було тікати. Але зваживши, що поки він один на один - жахатися нічого,
Остап зупинився, очікуючи й вдивляючись у подорожнього. Тому,
очевидячки, було пильно, бо, не вдовольняючись прудкою ходою, він інколи
пускався бігти, придержуючи свої клунки на плечах, і вже за чверть
години Остап міг розгледіти його струнку постать.
Був то молодий,
безвусий парубок, міцно збудований, У високій сивій кучмі, короткій
чугаїнці і з довгим ціпком, Остапові було чудно, що парубок немов
осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із
несподіванки скрикнув:
— Соломіє!.. Чи ти здуріла?»</span>
«Які там жарти... Скоро ти пішов, я як стала на човні, так і
задубіла. Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далі прокинулась і чую, що
все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє
безщасне... Пропадай воно все пропадом...Піду і я світ за очі... Вже ж
за тобою хоч серцеві легше буде...»</span>
2. Остапа:
.Кінь Остапа
"Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні"
2.Зовнішність Остапа:
"...Стрункого і міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі..."
3.Почуття Остапа, яке охопило його на чужій землі:
<span>"Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості - сильне
почуття обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі
кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись
ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той
бік річки."</span>
Кожна людина на мою думку, має свої пристрасті . В головного героя комедії була безмежна пристрість до гроше. Йому було всерівно чи буде його син Роман щасливий чи ні.
На мою думку, хлопець піде проти волі батька і буде з своєю коханою!!!
Поезія Ольжича<span> Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.</span><span> Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. </span>Героїчний світогляд<span> Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом - понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки - тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття космосу в усіх його реалізаціях; бо всі вони - лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини. Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, - єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом.</span>
Найбільше я хочу відвідати місто Київ. Чому? Бо тому що, там багато цікавих і невідомих розвах та місць! Найбільше я хочу побачити вулицю Хрещатик і річку Либідь. Київ- місто, де багато шуму, галасу. Але найбільше я хочу, щоб там був мир.Адже це столиця нашої країни.Але якщо її не буде, то і нас заразом не буде.Та давайте не про це. Краще давайте просто у думках відвідаємо це чудове місто.Адже там майже ніхто не був. А там так багато цікавого і незнанного. Київ- це місто, де панує багато легенд...