Ответ:
Я про мальчика в полосатой пижаме, если можно. Так как читал книгу и фильм смотрел.
Фильм представляюсь зрителю зажиточную немецкую семью, отец которой на короткой ноге с нацистской верхушкой. Он заведует концлагерем, в котором содержатся евреи.
Потом показывается мальчик, ничего плохого в этой жизни не сделавшего, которого собираются убить потому что он родился евреем.
Потом по не внимательности матери ребёнок видит этот концлагерь и видит мальчика-еврея. Они разговаривают, играю. Немецкий пацан даже не понимает почему тот, за забором и в «полосатой пижаме. Когда мать застает своего сына, за тем, что он попал к забору, она отчитывает его. Им с отцом стыдно перед сыном. Стыдно, что когда-то он узнает что за человек был его отец.
И из-за своего любопытства немец залезает на территорию лагеря под видом заключённого. И его загоняют в камеру, где его и остальных евреев травят газом. Это что-то наподобие платы за то что делают нацисты.
Десятилетняя девочка Маша описывает в своем дневнике свою жизнь: все события, произошедшие за день, свои мысли и впечатления, то, что она считает важным. Мы видим все события ее глазами. В дневнике записи располагаются день за днем, с указанием точной даты. Рядом с Машей есть отличный пример хозяйки – это ее мать, которой в свое время пришлось учиться всему этому. она учит девочку не только быть экономной и жить сообразно своему положению в обществе, но и отказываться от ненужных покупок в пользу бедных людей. Отец Маши – очень мудрый человек, чтобы объяснить своим детям, что такое история, география, он проводит с ними интересные беседы, игры.
Маша рассказывает нам о богатых дамах, которые не умеют вести хозяйство: одна танцами увлекается больше, чем заботой о домашнем хозяйстве, в результате по недосмотру гибнет ее сын. Вторая, пускаясь в неоправданные траты, одевает своего ребенка в обноски. Богатые девочки Таню (дочь учителя) не принимают в детское общество из-за одежды, старых перчаток и из-за того, что она сама ходит на кухню. Даже Маша сторонится ее. Но после оказывается, что эта небогатая девочка лучше всех играет на фортепиано и мастерица на все руки, очень много знает, и Маше становится стыдно за свое поведение и слова других девочек про Таню. Она даже приглашает дочь учителя в гости.
<span>Маша учится не только правильно вести хозяйство, разумно экономить, но и ценить людей не по красивой одежде и богатству, но по их собственным заслугам и способностям.</span>
Людина та її світ у давніх літературах. Античність
Роль культури
античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так
само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика,
театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право,
бібліотеки, олімпійські ігри.. . Що не слово — то кожне грецького чи
латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже
все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи
видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є
колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!) . Тільки-но
навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за
сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій,
ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні,
яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна
боротьба, гомеричний сміх.. . І потім, у більш дорослому віці,
знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії
Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж
такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса
вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із
саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме
значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять
подарунки! »
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з
давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону,
поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних
ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання
освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому
що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями,
прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети
античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості
пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться
неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс» , гермафродитизм
та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята
просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому
випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва
Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про
нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій,
творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі
прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії —
до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і
спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора,
Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди?
Правильно, сім доньок Атланта! ) геніальних філософів, політиків, митців
античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили
дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому
житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити
все те, чим ми їй зобов'язані...
