Чесло,название книги,герои,о чем написано!
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714—1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.
Ще більш «важливі» обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії — Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.
Кедрин Дмитрий Борисович (14.02.1907-18.09.1945), русский поэт, переводчик. Рано осиротев, Кедрин воспитывался хорошо образованной бабушкой-дворянкой, которая ввела его в мир народного творчества, познакомила с поэзией Пушкина, Лермонтова, Некрасова, Шевченко. Уже в 1923, бросив учебу в техникуме, начинает работать в газете, пишет стихи, увлекается поэзией и театром. К к. 1920-х порывает с определенными тенденциями “железной поэзии” Пролеткульта, в его стихах ощущается тенденция к эпичности и историзму (“Смертник”, “Казнь”, “Прошение”).
В 1929 следует арест. С 1931 после освобождения Кедрин поселяется в Подмосковье, служит литконсультантом в издательстве “Молодая гвардия”. Расширяется проблематика его творчества, его интересует “история живая и музейная”, т. е. связь истории с современностью. В 1938 Кедрин создает шедевр русской поэзии XX в. — поэму “Зодчие”, поэтическое воплощение предания о строителях храма Василия Блаженного. Московской юродивой воительнице посвящены стихи “Алена-Старица”, полулегендарному самородку-строителю Федору Коню — поэма “Конь” (1940). Историко-патриотическая тема преобладает в поэзии Кедрина и в годы войны, когда он освобожденный по зрению от воинской службы, добивается назначения его во фронтовую газету “Сокол Родины”: “Дума о России” (1942), “Князь Василько Ростовский” (1942), “Ермак” (1944) и др.
В войну Кедрин заявляет о себе и как крупный поэт-лирик: “Красота”, “Аленушка”, “Россия! Мы любим неяркий свет”, “Мне все мерещится поле с гречихой...”. Он начинает создавать поэму о женщинах трагической судьбы — Евдокии Лопухиной, княжне Таракановой, Прасковье Жемчуговой. Все отчетливее в его стихах звучат православные мотивы:
Когда сраженья стихнут понемногу,
Сквозь мерное дыханье тишины
Услышим мы, как жалуются Богу
Погибшие в последний день войны.
По возвращении с фронта Кедрин замечает за собой слежку. Предчувствие беды не обмануло поэта: спустя три месяца по окончании войны его найдут убитым около полотна железной дороги.
Единственный прижизненный сборник стихов Кедрина “Свидетели” (1940) был жестоко урезан цензурой.
В 1960 —70-е широчайший, всенародный интерес к творческому наследию Кедрина определил его истинное место в русской патриотической поэзии.
Характеристика Настеньки. Была у старика дочь Настенька, девочка рано осталась без матери,она делала всю работу по дому и помогала отцу, она была верной помощницей своему отцу. Когда в дом пришла мачеха со своей дочкой, Настеньке стало жить очень тяжело, злая мачеха заставляла ее работь день и ночь, а когда дочка мачехи обижала Настеньку, мачеха только смеялась. В сказке "Морозко" Настенька обладает всеми положительными качества, она трудолюбивая, верная, уважительно относится к старшим, Настенька послушная дочь и не перечит отцу. Морозко спас Настеньку, он вознаградил ее за самоотверженность и доброту.
Марфуша сводная сестра Настеньки и родная дочь мачихи
Она полненькая и любит хорошенько выспоться
ещё она любит сладости она ленивая и не уклюжая , но мачеха не смотря но это хочет постараться выдать её замуж , но у неё не выходит по скольку она ни чего не умеет делать
