1850—1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові<span>. Служба змушувала його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припала на той період, захоплювала О. Стороженка. «Розкриття злочину, — писав він, — дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю».</span>
Я гадаю , що хоч хлопчик і втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був гарним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Він нетерпляче чекав, коли той увечері прийшов додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни стиснула, зім’яла, збила і його.
<span>Не менше уваги, ніж видатним людським якостям, автор повісті «Роксоляна» приділив і красі цієї незвичайної жінки. Але все ж таки, саме вміння довести свою правоту, вміння переконувати людей, які ніколи в своєму житті не знали відмови, вміння турбуватися про інших і надзвичайний розум Роксолани зробив її найвидатнішою і найпрогресивнішою жінкою свого часу. Але й сьогодні саме такі риси повинні мати жінки сучасних лідерів, саме так повинні вони поводитися у суспільстві і саме так турбуватися про свою рідну країну. </span>
Коли я прочитала твір "Скарб",я була дуже здивована життю Павлуся.
Мати за нього хвилювалася і робила все що бажав її син.Павлюсь був дуже лінивий,навіть лінувався вийти на вулицю.Я думаю,що так жити неможна.Тому я таке життя,як у Павлюся не хочу.Потрібно не лінуватися,допомогати рідним і друзям ,і життя стане краще.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
<span>Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. </span>
<span>Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. </span>
<span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». </span>
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.</span>
