Это рассказ меня научил тому, что вокруг нас есть лицемерные и двуличные люди. Вначале рассказа отец Вареньки показан красивым, высоким, статным военным. Толстой всеми словами показал нам воспитанного человека и прекрасного семьянина. А в сцене казни Толстой описывает нам этого же отца, только совсем другим человеком - грузная фигура, злой, грубый. Надо смотреть на людей и не думать, что каким ты увидел его сразу - то он такой и есть.
<u>Ахілл.</u> Центральна фігура поеми - Ахілл, лицар серед ахейских воїнів - син фессалійського царя Пелея і морської богині Фетіди. Він «кратковечен», йому судилася велика слава і «швидка смерть». Ахілл зображується настільки могутнім героєм, що вороги-троянці бояться виходити зі стін міста. У дитинстві мати, богиня Фетіда, намагалася зробити тіло Ахілла невразливим, і тільки в п'яту можна було поранити його. В «Іліаді» мотив невразливості Ахілла не має великого значення; непереможність Ахілла виходить з його внутрішніх якостей. Ахілл прагне проявити себе героєм, знаючи, що йому судилося коротке життя. <u>Агамемнон</u> - верховний вождь ахейців, син Атрея і Аеропа. «Іліада» описує Агамемнона доблесним воїном, проте не приховує його зарозумілості і непоступливості; саме ці якості ватажка є причиною багатьох лих для греків. Хвастощі вдалим пострілом на полюванні викликає гнів богині Артеміди, і вона позбавляє грецький флот попутного вітру. Захопивши в набіги на околиці Трої Хрісеіду, він отказиваетсч повернути У відповідь на вимогу Ахілла повернути дочку батька він відбирає у Ахілла полонянку Брісеіда, чим накликає гнів героя. <u>Патрокл</u> - соратник Ахілла. Хоча він і є одним з наречених Олени, участь його у війні більше пояснюється дружбою з Ахіллом. Одягнений у обладунки свого друга, на його колісниці, запряженій безсмертними кіньми, Патрокл звернув троянців в втеча і убив понад 20 троянських воїнів, в тому числі, знаменитого героя Сарпедона. Захоплений боєм, Патрокл забув заповіт Ахілла, наказав йому повернутися, як тільки супротивник буде відтіснили від Ахейського табору. Патрокл переслідував троянців до самих стін Трої і там загинув від руки Гектора, якому допоміг Аполлон. У зав'язалася сутичці над убитим Патрокл Гектору вдалося стягти з нього обладунки, тіло ж Патрокла ахейці, очолювані Менелає і Аякс, відбили і забрали до табору. Тут Ахілл влаштував Патрокл урочисті похорон: над похоронним багаттям в жертву героя було принесено 12 полонених троянських юнаків.<u>Менелай </u>- брат Агамемнона, спартанський цар, чоловік Олени. Менелай і Олена прожили безтурботно близько десяти років, після чого викрав Олену троянський царевич Паріс. Незабаром Менелай був поранений Пандар стрілою. Ще раз Менелай проявляє доблесть, обороняючи від Троянців тіло вбитого Патрокла. Менелай входить до числа грецьких воїнів, переховуються в дерев'яному коні, і в ніч падіння Трої вбив троянського царевича Деїфоб, що став чоловіком Олени після смерті Паріса.Олена - дружина Менелая, спартанська цариця, найвродливіша з жінок. Батько її Зевс, а мати - цієї богині. Слух про красу Олени распртостраняется настільки широко по всій Греції, що сватати дівчину збираються герої всієї Еллади. Чоловіком вибирається Менелай. Але Паріс викрадає Олену і біжить з нею до Трої, захопивши з нею великі скарби й багато рабів. Олена в «Іліаді» явно тяготиться своїм становищем, в ніч узяття Трої симпатія Олени на стороні греків. Після падіння Трої Менелай хотів убити її, але, побачивши дружини він випускає меч з рук і прощає її. Ахейське військо, вже готовий побити Олену камінням, побачивши її, відмовляється від цієї думки.<u>Одіссей -</u> цар Ітаки, син Лаерта і Антіклеі, розумний, хитрий, спритний і практичний герой. Завдяки його винаходу -- дерев'яного коня, - загинула Троя. Він - носій практичної розумності, невтомної енергії, далекоглядної здатності орієнтуватися в складних обставин, вміння красномовно і переконливо говорити, мистецтва поводження з людьми. Одиссей перемагає не тільки зброєю, але словом і розумом. Одиссей «славен списом», «великий душею і серцем». У стрільбі з лука його перевершує тільки Філоктет. Підкреслюється його «Бездоганність». Проте він сам зізнається царя Алкіной, що славиться хитрими вигадками серед людей. <u>Аякс Теламонід</u> - двоюрідний брат Ахілла, доблесний воїн величезного зросту і могутньої статури. Він метає в Гектора величезний камінь і пробиває їм щит ворога. Троянці в страху розбігаються перед ним. <u>Гектор</u>-син Пріама і Гекуби, головний учасник війни на боці троянців. Він очолює бойові дії, сам відрізняючись силою і геройством. Двічі бореться з Аяксом Теламонідом. <span>В «Іліаді» безліч інших значущих персонажів, що виступають в епізодах або на Протягом усієї дії: Діомед, Еней, Пандар, Андромаха. Крім того, події розгортаються паралельно на Олімпі, стреді богів: в дію беруть участь Зевс, Афіна, Аполлон, Гера, і інші.</span>
Говоря об изображенном им губернском городе в первой части поэмы, Гоголь так определил основную идею, выраженную
в обобщенных художественных образах: «Идея города. Возникшая до высшей степени Пустота. Пустословие. Сплетни,
перешедшие пределы, как всё это возникло из безделья и приняло выражение смешного в высшей степени...» . Более того,
Гоголь стремился, по его словам, показать «как пустота и бессильная праздность жизни сменяются мутною, ничего не
говорящею смертью»
Язвительно дано описание бала у губернатора, на котором, словно на выставке, показан «цвет» провинциального общества,
с «блистающей гирляндою дам» «просто приятных» и «приятных во всех отношениях» . Гоголь жестоко высмеивает эту
блистающую пошлость, эту фальшивую видимость благополучия, прикрывающие отвратительный и страшный облик
крепостнического общества.
Фальшь, показное радушие прикрывают звериные, хищнические нравы, духовное убожество и маразм, хамство и
корыстолюбие этих с виду добродушных представителей дворянского и чиновничьего общества. Все представители этого
чиновнического аппарата сверху донизу выступают как гнусные и алчные хищники. Таков чиновник губернской канцелярии
Иван Антонович «кувшинное рыло» — законченный и типический образ наглого взяточника и вымогателя.
Тунеядцем, «небокоптителем» является приторно сладкий Манилов, предающийся нелепым и бесплодным мечтаниям.
Бесцельное прожектерство,
сентиментальное мечтательство Манилова являлись выражением той праздности, того экономического и духовного
паразитизма, который порождался крепостническим строем.
В противоположность Манилову, Ноздрев задорен, активен, напорист. Однако его бестолковая энергия так же бесцельна и
бессмысленна, как и жадное стяжательство Плюшкина. Ноздрев не признает никаких принципов человеческого общежития:
он шулер, лжец, мошенник, демагог, он беспринципен и подл, нагл и труслив одновременно, однако все это не спасает его
от разорения.
Коробочку отличает прежде всего ее крепкая собственническая хватка. Ее мелочная бережливость и скопидомство хотя и
не перешли еще в такую болезненно-патологическую скупость, как у Плюшкина, но в сущности выражают то же духовное
уродство человека, охваченного жаждой наживы, тупым эгоистическим стремлением собственника.
Грубость и бесцеремонность Собакевича, его мертвая хватка собственника, его кулацкая жадность и ненависть ко всякому
прогрессу и просвещению делают из него законченного тупого и жестокого реакционера, упрямо держащегося за старину и
цинично грабящего и надувающего всех, кто имеет несчастье от него зависеть.
Последним представителем этой галереи «мертвых душ» является Плюшкин, стоящий на самой низкой ступени
человеческого падения. Страсть к стяжательству привела Плюшкина к полной утрате человеческого облика. Даже по своей
внешности Плюшкин представляет чудовищную карикатуру на человека.
В подчеркнутой заостренности этого образа Гоголь с особенной силой показывает загнивание и распад феодально-
крепостнического строя. Образ Плюшкина вырастает в отвратительный символ дворянского разложения, оскудения и
распада крепостнического хозяйства, духовного и морального вырождения поместного общества.
Особое место в поэме занимает главный герой ее — Чичиков. Он является как бы воплощением всей той пошлости,
хищничества, нравственной пустоты, цинизма, угодливости и всех прочих отвратительных качеств, которые создавались и
культивировались всем строем помещичье-крепостнического общества того времени. В лице Чичикова Гоголь показал
«приобретателя» нового типа, «рыцаря копейки» , лицемерного и опасного хищника, порожденного переходным временем,
когда старые патриархальные методы ограбления и наживы сменялись новыми, более гибкими. Ловкий и наглый аферист
Чичиков проникнут духом карьеризма и спекуляции, сохраняя в то же время всю благовидную внешность чиновничье-
дворянской среды, которая его породила.
Лиса обычно хитрая, заяц трусливый, медведь злой, волк обычно друг лисы.
