Ідея - дати зрозуміти що життя не легке,тема - важкість життя
Мій улюблений герой в оповіданні В. Винниченка "Федько-Халамидник<span>Моїм улюбленим героєм є Федько. Мені він сподобався з перших рядків оповідання. Це надзвичайношвидкий хлопець, у його голові завжди багато якихось ідей, він лідер серед однолітків. Незважаючи на його розбишацький характер, хлопці тяглися до нього, їм було цікаво з Федьком. Вражає сміливість хлопця, коли він не побоявся перейти на інший берег річки по крижинам, які весь час рухалися. Федько завжди говорить правду, навіть коли знає, що батько буде бити ременем. Хлопці не дружили, але коли Толя потрапив у льодяну пастку, Федько не роздумуючи кинувся йому на допомогу й врятував життя. Він ніколи не видавав своїх друзів, не кажучи вже про зраду. Федько був халамидником лише зовні. Душа в нього була прекрасною, чесною та порядною. На жаль, хлопчик загинув. Мені здається, що коли б Федько залишився жити, з нього вийшла б чудова людина.</span>
Найперша квітка, що зацвітає навесні -це пролісок.
Це маленька, але мужня рослинка має тоненьке стебельце з малесенькими видовженими листочками, що розташовані попарно.
Квіточка проліска має ніжні, видоажені, загострені на кінці пелюстки синього кольору.
У неї ніжні, ледь чутні пахощі.
Ця рослинка така тендітна, що незрозуміло як вона пробиває корку весняного снігу і витримує такі нічні морози.
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»