1. Как вы помните, Геракл совершил подвиги в определённой последовательности. восстановите последовательность подвигов Геракла.
<span>Правильный ответ: 1. Немейский лев. 2. Лернейская гидра. 3. Стимфалийские птицы. 4. Керинейская лань. 5. Эриманфский вепрь. 6. Авгиевы конюшни. 7. Критский бык. 8. Кони Диомеда. 9. Пояс Ипполиты. 10. Коровы Гериона. 11. Цербер. 12. Яблоки Гесперид. </span>
<span>2. Кому служил Геракл, выполняя 12 подвигов? (Эврисфею) </span>
<span>3. Сколько голов было у гидры? (9) </span>
<span>4. Кто помог Гераклу одолеть гидру? (Иолай – племянник Геракла) . </span>
<span>5. Кому принадлежала керинейская лань? (Артемиде) . </span>
<span>6. Куда спрятался Эврисфей, увидев Геракла с эриманфским вепрем? (В большой бронзовый сосуд) . </span>
<span>7. Кто из богов подарил быка царь Крита? (Посейдон) . </span>
<span>8. Чем кормил Диомед своих коней? (Человеческим мясом) . </span>
<span>9. Какая богиня все время помогала Гераклу? (Афина) . </span>
<span>10. Кто из богов подарил пояс царице амазонок Ипполите? (Арес) . </span>
<span>11. Сколько золотых яблок должен был принести Геракл из сада Гесперид? (3) </span>
<span>12. Назовите героя греческой мифологии, занимающегося самой бесплодной работой. (Сизиф) </span>
Образ Соломії – досить оригінальний, але в певній мірі життєвий. Історичні умови життя українського народу в той час, який описаний в повісті, відповідали дійсності, події були правдиві, та й жінки, такі як Соломія, насправді існували і навіть були певним типом. У середині XIX століття багато хто з кріпаків, не витримавши знущань панів та принижень кріпацтва, вдавалися до рішучих дій і виборювали собі свободу навіть ціною власного життя. Були й такі, хто своє власне життя віддавав заради свободи інших. Саме такою була і Соломія, яка віддала своє життя заради визволення із неволі свого коханого.
<span />
На мою думку, патріотом рідного краю є саме Остап, тому що він дійсно захищав Батьківщину, незважаючи ні на що, а також віддав своє життя заради рідного краю!
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
Бере свій початок між східними відногами пагористого пасма Вороняки<span>, на висоті 345 м над </span>рівнем моря.Довжина 659 км (у межах України — 577 км), площа водозабору 27700 км². Загальне падіння річки 218 м. Середній похил річки 0,33 ‰.
Річка Горинь бере початок із джерела, що виходить на денну поверхню на північний захід від села Волиці. Загалом тече з південного-заходу на північний схід і впадає в Прип'ять із правого берега на 412 км від її гирла, за 14 км нижче м. Давид-Городок, на висоті 127 м над рівнем моря. За 28 км від гирла річка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий; лівий рукав Ветлиця завдовжки 26 км впадає в р. Прип'ять на 417 км.
Басейн Горині межує на заході з басейнами Стиру, на сході з басейнами Уборті і Ствиги, на півдні — з басейном Дністра.
Територія сточища має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній — різко зменшується до 10 км.
Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з висотами 385,5—215 м, сильно розчленоване долинами річок і балок (густота яружно-балкової мережі, за С. Соболєвим, становить 1—1,25 км на 1 км² поверхні).