А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але
правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони
одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси
мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину,
стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не
встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а
післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та
принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у
в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він
– Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули
– Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох
стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у
баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в
кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав.
Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів
затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за допомогою
перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга.
Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного
дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так
щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих
квітів подарував учорашньому своєму «підопічному».
Планетник
<span>Харчук Борис </span>
<span>Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. </span>
<span>Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег. </span>
<span>Мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися. </span>
<span>З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі. </span>
<span>Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки. </span>
<span>Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... » </span>
<span>Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою. </span>
<span>Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися. </span>
<span>Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники. </span>
<span>Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане. </span>
<span>Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ. </span>
<span>Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися спостерігати, все підмічати.
</span>Источник: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/ZMIST/HARCHUK/planetnik.txt
В той час різна Українська символіка чи приналежність заборонялась. Митці того часу часто йшли проти влади пишучи твори на Українській. Комуністична влада в СССР не хотіла мати меншу територію, і тому придушували будь які ознаки того що Україна - вільна держава. А митці хотіли зробити Україну вільною, незалежною, і саме тому вони зосереджувалися увагу на нашій, Українській народній творчості
Вона була гарнесенька, білява, з блакитними очицями. І одразу сподобалася Моховинці.
Ответ:
1. Де відбуваються події повісті? (Карпатські гори, Тухольщина)
2. Хто такий Тугар Вовк? (Боярин)
3. З чим порівнює автор Мирославу, дочку Тугара Вовка? (З тополею)
4. Хто привчив Мирославу до роботи, хто – до полювання (Мужичка-нянька, батько)
5. Хто був провідником на ловах? (Максим Беркут)
