Був собі один чоловік і мав шестеро синів та одну дочку. Пішли сини в поле орати і наказали, щоб сестра винесла їм обід. Вона й каже:
— А де ж ви будете орати? Я не знаю.
Вони кажуть:
— Ми будемо тягти скибу від дому аж до тієї ниви, де будемо орати,— то ти за тією борозною і йди.
Поїхали.
А змій, що жив за тим полем, у лісі, взяв — ту скибу закотив, а свою протяг до своїх палаців. От сестра як понесла братам обідати, то пішла за тією скибою і доти йшла, аж поки зайшла до змієвого двора.
Там її змій і вхопив.
Поприходили сини ввечері додому та й кажуть матері:
— Весь день орали, а ви нам не прислали обідати.
— Як-то не прислала? Адже Оленка понесла. Я думала, во на з вами вернеться. Чи не заблукала?
Брати й кажуть:
— Треба йти шукати її.
Та й пішли всі шість за тією скибою і зайшли-таки до змієвого двора, де їх сестра була. Приходять туди, коли вона там,
— Братики мої милі, де ж я вас подіну, як змій прилетить?
— Він же вас поїсть!
Коли це й змій летить.
— А,— каже,— людський дух пахне! А що, хлопці, битися прийшли чи миритися?
— Ні! — кажуть.— Битися!
— Ходім же на залізний тік!
Пішли на залізний тік битися.
Не довго й бились: як ударив їх змій, так і загнав у той тік. Забрав їх тоді ледве живих та й закинув до глибокої темниці.
А той чоловік та жінка ждуть та й ждуть синів,— нема. От одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі. Жінка взяла горошину та й з’їла.
Згодом народився в неї син.
Назвали його Котигорошком.
Росте та й росте той син, як з води,— не багато літ, а вже великий виріс. Одного разу батько з сином копали колодязь,— докопались до великого каменя. Батько побіг кликати людей, щоб допомогли камінь викинути. Поки батько ходив, а Котиго-рошко узяв та й викинув. Приходять люди, як глянули — аж поторопіли. Злякались, що в нього така сила, та й хотіли його вбити. А він підкинув того каменя вгору та й підхопив, люди й повтікали.
От копають далі та й докопалися до великого шматка заліза. Витяг його Котигорошко та й сховав.
От і питається раз Котигорошко в батька, в матері:
— Десь повинні бути в мене брати й сестра?
— Е-е, — кажуть,— синку, була в тебе і сестра, і шестеро братів, та таке й таке їм трапилось.
— Ну,— каже він,— так я ж піду їх шукати.
Батько й мати умовляють:
— Не йди, сину: шестеро пішло, та загинуло, а то ти один, щоб не загинув!
— Ні, таки піду! Як же таки свою кров та не визволити?
Узяв те залізо, що викопав, та й поніс до коваля.
— Скуй,— каже,— мені булаву, та велику!
Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли. Узяв Котигорошко ту булаву, кинув угору та й каже до батька:
Потому что был праздник рождество христово. Также написано в рассказе. Черт как можно не заметить!
Квартет, если не правильно задание поняла то извини пожалуйста)
Персонажи:
Проказница - Мартышка
Осёл
Козел
Косолапый Мишка
+ слова автора
Произведение: <u>Квартет И. Крылов</u>
<span>1.Он рыхлый, толстый, жирный, кругленький и мяконький. А потому характер у него мягкий, и образ жизни у него ленивый, неспешный.
2.</span><span>Волков, Судьбинский, Алексеев, Пенкин, Тарантьев — все эти дешевые господа.
</span><span>Волков-светский франт. Каждый его день состоит из несончаемых визитов и всевозможных развлечений.
</span><span>Судьбинский-преуспевающий чиновник. Вот, что Оломов думает о нем: "Увяз, любезный друг, по уши увяз....
</span><span>Пенкин-модный литератор, представитель обличительной, но поверхностной литературы.
</span><span> Алексеев - человек, потерявший свое лицо в суетной жизни. После трех лиц («светского льва» , чиновника, писателя) , имевших хоть какую-нибудь индивидуальную черту, Алексеев не имел своего лица.
</span>3 В Питере он живет в съемной квартире, а обстановка в квартире у него запущенная. Каждый день он себя убеждает что он завтра обязательно займется хозяйственными делами. У Обломова с каждым годом доходы ухудшаются.
4.Захар слуга Обломова, возится с Обломовым с самого детства. копия хозяина ничего не хочет делать!
5. На первый взгляд Обломовка — действительно безмятежный идиллический мир: «Измученное волнениями или вовсе не знакомое с ними сердце так и просится спрятаться в этот забытый всеми уголок и жить никому не ведомым счастьем» .Но эта жизнь — обезличенная, человек в ней подчинён от века исполняемому ритуалу, он функция, а не лицо, актёр на сцене с неизменным антуражем.«Гармония» в Обломовке достигнута за счёт духовных стремлений и душевных движений; в Обломовке угождают плоти, думая не о пище духовной: «Забота о пище была первая и главная жизненная забота в Обломовке».<span>В Обломовке не любят ничего менять и испытывают страх перед новым, незнакомым. Не чинили галерею – и часть её наконец обрушилась и задавила наседку с цыплятами, чуть было не погибла и дворовая — Аксинья.</span>
