ТВІР НА ТЕМУ: «ЖИТТЯ – ЦЕ НАЙТРУДНІШЕ ІЗ МИСТЕЦТВ» ЗА ТВОРЧІСТЮ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА<span><span><span /><span><span>4.93/5 (98.57\%) </span>14голос[ов]</span></span><span>«Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, Я – закоханий в життя прочанин». Б.-І. Антонич
Творча спадщина відомого українського поета Богдана-Ігоря Антонича є ще одним підтвердженням того, що справжній великий талант обов’язково реалізує усі можливості для того, щоб у найкоротший час пробитися через усі перепони і вийти на дорогу передових думок свого часу на той шлях, який нерозривно поєднає серце митця і серце його народу.</span>Перша збірка поезій Б.-І. Антонича була надрукована у 1931 році. У цей час молодий поет після багатьох митарств навчався у Львівському університеті на філософському факультеті. Перша книжка Антонича під назвою «Привітання життя» одразу ж привернула увагу прихильників української поезії і стала для автора головним екзаменом освоєння віршованої форми творчої діяльності. Поет завжди був переконаний у т ому, що для правильного сприйняття творчості читачем поезії необхідне гармонійне поєднання ритму, графічного зображення і мелодійності.<span>«Співають дні все менші, нерівні, піють до півночі півні, ости, осокори, рій, ос і ось вже осінь і о осінь інь нь»</span>Вірші у подібній формі зрозумілі далеко не всім, але поет був впевнений у тому, що саме в них криються зворушливі людські почуття. Б.-І. Антонич писав своєю, так званою «лемківською» мовою, назвоъ якої стало рідне селище поета. Вона зовсім не схожа на традиційну мову земляків. Та заслуга цього видатного поета не в тому, що він пише особливою мовою, а в тому, що цю мову він прагне поєднати з українським народом. Але у першій збірці Б.-І. Антонича «Привітання життя» можна знайти і багато поезій, написаних звичайною досконалою українською мовою і насичених патріотичним громадським змістом. Проте, якщо уважно перечитати вірші збірки, в них можна знайти і протилежні твердження. Наприклад, людина, яку знає поет, нещаслива і майбутнє для неї – за високими горами. Ось у вірші «Об’явлення» він каже:<span>«У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжі Заслуханий, задивлений поет – сліпий».</span>Як бачимо, перша збірка повна суперечливих мотивів і вони – дзеркало душі автора. Думи про розділену на частки душу поета ми вбачаємо у збірці «Три перстені»:<span>«І світу ти не схопиш. Не вирвеш віршем корінь зла».</span>Але минав час, змінювався оточуючий світ, набирало нових ознак політичне і суспільне життя, а разом з цим розвивався і Б.-І. Антонич, художник і майстер поетичного слова.В одній із своїх поезій він написав:<span>«Я є рушниця, радістю набита, Якою вистрілю на честь життя».</span>і це так, адже у житті кожної людини є найщасливіший день, коли просто так радієш сонцю, насолоджуєшся красою природи і вбираєш у себе свіжість повітря.Оригінально автор розглядає і таку складну сторону життя суспільства, як релігію. Щоб мати добрі взаємини зі своїми богами, поет вивчає їхні «мови», тобто мови всього живого на землі. Його віра в життя стає по-людськи вільною і видющою. А українські літературні традиції Б.-І. Антонич продовжує у своїх поезіях про невмирущість усього живого, про яскравий і неповторний світ природи, про море і степи. Про ці вірші він казав: «Поет, намагаючись сягнути до дна, до самого кореня, до ядра, глиб природи, зустрічає воду, море, як правічну царину природи». Він застерігав:<span>«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, у надро слово і у надро сонця».</span><span>На думку поета криницею людського життя є не походження людини, а походження її духовної краси і сили. За його словами людському духові немає і не може бути краю. Вершиною поезії Б.-І. Антонича є збірка віршів «Зелена Євангелія». У віршах цієї книги поет робить глибокі філософські висновки – все повинно падати, гнити, нищитися, і тим самим ставати лоном для нового. Ці закони жорстокі, але справедливі і однакові для всіх, хто населяє землю. Ця книга переповнена слуховими і зоровими образами, які надають їй оригінальності. Вірш «Концерт» з цієї книги нагадує нам: «Не Зевс, не Пан, не Голуб – Дух…». І не тільки своєю проблематикою, але й особливим настроєм та унікальною системою образів вірш «Концерт» – це великий світ і для теслі, і для поета, а людина – це відбиття і листок тієї рослини, якою є всесвіт. Письменник приходить до філософської розв’язки:</span><span>«Не птах, не квіт, це грає зміс Це грають первні речей і дій, Музика суті, дно незглибле».</span>Д. Павличко, осмислюючи творчість Богдана-Ігоря Антонича, писав у одній із статей: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого…» – це:<span>«Дубове листя, терези купців, цигани, щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана за кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий».</span></span>
<span>Соняшник - квітка така ж корисна, як і гарна. Вона як молодший брат самого сонця. Соняшник має високе струнке стебло, яке увінчується яскраво-жовтою, трохи схиленою важкою голівкою. Його голова обрамлена зеленими пелюстками. Якщо придивитися, то під ними побачимо чорне насіння, що утворює концентричні кола і схоже на клітинки.Саме це насіння і становить найвищу цінність соняшника: його можна їсти, а також робити духмяну, запашну олію. Стебло та листя соняшника вкриті маленькими колючками, об які можна навіть подряпатися. Середина соняшника яскраво-жовта, вона ніби увібрала в себе світло сонця. Соняшник завжди повертає свою голову туди, це в цей момент знаходиться сонце. Сонце і соняшник - нерозлучні. </span>
тром мы пришли на школьный двор, чтобы сделать зарядку. Я и моя старшая сестра Марина стараемся не пропустить ни одного утра, чтобы не прийти на физзарядку в школьном дворе. Мы берем с собой скакалку, ракетки для бадминтона, разминаемся на гимнастической стремянке, делаем упражнения на брусьях. Нам нравится, что утром там никого нет, воздух свежий, мы слушаем птиц, которые сидят в кронах деревьев. В начале июня мы, как всегда, пришли с Маринкою на школьный двор. Утро было солнечному, безветренным, воздух был преисполнен ароматом цветков и липы. Ласточки сновали в воздухе, голуби частили по площадке. И вдруг в птичью разноголосицу урвала дробь: «тр-р-р-р». И это же дятел! Нам долго не удавалось определить, откуда льется тот звук. На высоком тополе, дятел выполнял свою «песню». Он внезапно то замирал, то с невероятной скоростью стуков по громкому сухому суку. Дятел, будто позируя для нас, перелетел на нижнюю часть ствола. Он прыгал из ветви на ветвь, выбирая место. Нам удалось рассмотреть птицу.
Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.
Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.
Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! Спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. Поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. Тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.
Бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. Наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. Але найгарніша – це біла береза. Навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. Гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. А зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. До того ж ця красуня одягає сережки.
Берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. Це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. Лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. Але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. Не можна такого робити, берізки треба берегти. І тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.