<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>
1. Пригода в поїзді і на вокзалі. (Батьки Івана не могли прогодувати хлопця, а тому він змушений був їхати в місто, щоб там знайти якусь роботу. У поїзді Іван зчепився з панським синком і ледь не покалічив нахабу. На вокзалі він заступився за Міху Голого, який украв у торговця хлібину. Вдячний Міха став другом і порадником Івана. 2. Перша перемога у вуличному бою. (Оглядаючи місто, Іван побачив натовп людей. Виявилося, що тут проводяться вуличні бої. Іван переміг знаного бійця Велета й отримав цілу купу грошей.) 3. Знайомство з тренером Брякусом. (Відомий тренер Брякус запропонував Силі тренуватися в нього, а потім взяти участь у чемпіонаті Республіки з важкої атлетики.) 4. Сила силу ломить. (Іван Сила доволі легко переміг і став чемпіоном Республіки, чим викликав незадоволення поліційних чинів, адже його суперником був Магдебург, який замолоду працював у поліції.) 5. Сам пропадай, а товариша виручай. (Агент поліції Фікса виконував доручення уряду на вокзалі й заарештував Міху Голого, який хотів його обікрасти. Побачивши товариша у кайданках, Іван Сила, не розібравшись, ударив агента так, що той чотири дні пролежав у лікарні.) 6. Облудні звинувачення й арешт. (Тренер Брякус загинув в автокатастрофі, і поліція звинуватила в цьому Івана Силу, який теж був у машині. Івана заарештували, але змушені були відпустити під заставу у 50 тисяч, яку внесла хазяйка цирку мадам Бухенбах.) 7. Нова неволя. (Іван Сила змушений був відпрацювати ті гроші, що їх внесла пані Бухенбах у поліцію, і підписати кабальну угоду, щоб не потрапити у в’язницю.)
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-plan/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Розберешся тм все поступово просто таблицю не можу відправити
Іван Котляревський хронологічна таблиця Життя і творчості розповість про важливі події в житті великого українського письменника. Також можете ознайомитися з Цікавими фактами про Котляревського.
Котляревський хронологічна таблицяДата Подія<span><span>9 вересня 1769Іван Петрович Котляревський народився в родині дрібного дворянина в Полтаві</span><span>1780-1789Навчання в духовній семінарії.</span><span>1789-1793Працює канцеляристом.</span><span>1793-1796Працює домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.</span><span>1798Пише поему ” Енеїда “</span><span>1796-1808Перебуває на військовій службі в Сіверському карабінерському полку.</span><span>1804Написав “Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”.</span><span>1806-1807Котляревський в ранзі штабс-капітана бере участь у російсько-турецькій війні.</span><span>1808Вийшов у відставку з орденом святої Анни.</span><span>1810Працював наглядачем “Дому для виховання дітей бідних дворян”.</span><span>1812Під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський, за дозволом генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-ий український козачий полк, за що отримав чин майора.</span><span>1817-1821Директор Полтавського вільного театру.</span><span>1818Разом з В. Лукашевичем, В. Тарновським та ін. входив до складу полтавської масонської ложі “Любов до істини”.</span><span>1819Написав для Полтавського театру п’єсу ” Наталка Полтавка “, водевіль “Москаль-чарівник”</span><span>З 1821
Член Вільного товариства любителів російської словесності.</span><span>1827-1835Попечитель “богоугодних” закладів.</span><span>1835Через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку.
</span><span>29 жовтня 1838<span>Помер. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно.</span></span></span>
Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
Ответ:
Дракон ще був зовсім молодий. Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші. Цілими днями просиджував у печері, тільки вночі виповзав на прогулянку, і через те ніхто й не підозрював про його існування. Але якось він серед ночі забрів до густелезного лісу, проблукав у ньому до світанку й, коли вже повертав назад, натрапив у гайку біля річки на чиюсь хатину, з-за хатини чулося лунке гупання. Дракон спинився й зацікавлено почав наслухати.
(з твору "Місце для дракона")