Если разобрать каждое действующее лицо,то можно посмотреть каждый нравственный урок Грибоедова.Сначало разберёмся что такое нравственное лицо?Возьмём например Маяковского и его произведение"Что такое хорошо?Что такое плохо".Тоесть Грибоедов показывает положительные и отрицательные качества каждого героя.Чацкий-полковник.Он был шутником,общительным любит говорить всё прямо и уверенно,и требовал от этого каждого, очень любознательный и всегда пытался везде вставить своё слово-от этого пошол слух что он сумасшедший.Тут Грибоедов доносит до нас,что не нужно быть любознательным.София-дочь Фамусова.Девушка очень ранимая,готова на всё ради любви,но при этом не падает в омут с головой.Любит окружение мужчин.Распутность-эту черту высмеивает Грибоедов в Горе от ума.Фамусов-управляющий в казённом доме.всегда отстаивает свою точку зрения,зол,всех во всём винит кроме себя,эгоистичен.лизонька-служанка.Довольно простая девушка,не как не может найти свою любовь.И главное все герои зависимы от чужого мнения,сплетники(кроме Чацкого)
Стремление Дон Кихота защищать добро и прославлять справедливость привело к тому, что он освободил приговоренных к галерам пленников. Вместо благодарности они забросали его камнями, вознаградили его побоями и отобрали камзол. Те благородные стремления и добрые намерения Дон Кихота, которые он прославляет, не осуществились, поскольку каторжники получили по заслугам, и их несвобода – это свобода для остальных людей от того зла, что они совершили. Освобождая же этих немногочисленных каторжников, наш рыцарь подвергает опасности многих других честных людей. Это и подтверждают скорые избиения неблагодарных освобожденных.
Моя родина это место гдемя родилсяздесь я каждый день иду в школу и получаю там знания.я играю с друзьями во дворе и дома.мне всегда тяжелоуезжать из дома, и отчень преятно сюда возврощятся здесь живут мои мама и папа которых я отчень люблью.они мои самые родные и близкие люди.вот моя родина.здесь всё важное для меня тут мой дом ,семья,и школа ПОЭТОМУ Я ЛЮБЛЮ СВОЮ РОДИНУ
У своїх творах Ф. Дострєвський розробив особливий тип філософського реалізму. Письменник називав свій реалізм фантастичним, адже для розуміння того, що відбувається з людьми, він мав осягнути глибини людської свідомості. Своїм обов’язком митець вважав «знайти в людині людину».
Людина, на думку письменника, приховує в собі можливості і нечуваного падіння, і нескінченного вдосконалення, тобто «здатність до всього і в злі, і в добрі». Людину «в злі» Достоєвський зображує у «Злочині і карі» — романі, який відкрив новий, вищий етап у творчості Достоєвського.
Письменник створив нову жанрову модель роману, поєднавши в ньому різні жанрові елементи. Соціально-психологічний — найпоширеніша характеристика ледь не кожного з російських романів починаючи від Пушкіна до Толстого. Але особливість «Злочину і кари» полягає насамперед у пильній увазі до життя «принижених і ображених». Для роману Достоєвського характерне також незвичне для XIX ст. поєднання філософського та кримінального начал. Чому в романі, у якому порушено питання людського буття — свободи, Бога, любові, добра, — центральною сюжетною подією виявляється злочин? Як не дивно, саме через злочин автор і намагається виявити справжній сенс морального закону в нашому житті. Для розкриття складного духовного світу героїв автор уводить описи снів, сповіді, внутрішні монологи. При цьому діалоги героїв (Раскольнікова і Соні, Раскольнікова і Порфирія Петровича) створюють навіть окремі сюжетні лінії в романі. Загалом у творі простежується декілька тем. Звичайно, головна тема — це історія Родіона Раскольнікова. Решта — історія родини Мармеладових, тема сім’ї Раскольнікова, тема претендентів на руку Дуні. Усі ці лінії розвиваються паралельно, хоча й з’єднані між собою головним образом роману — постаттю Родіона Раскольнікова.
Колишній студент Родіон Романович Раскольніков вибудовує теорію про два розряди людей, поділяючи всіх на «тварюк тремтливих» — паразитів і кровопивць і «володарів долі», Наполеонів, надлюдей, сильних і здатних вершити великі справи. Себе, звісно, він вважає представником «вищого» розряду і, щоб виправдати свою роль, Родіон «в ім’я загального щастя» скоює вбивство. Але теорія Раскольнікова зазнає краху, адже він розуміє, що вбив «нікчемне створіння», отже, сам уподібнився до «тварюки тремтливої» (після злочину Раскольніков навіть відчуває ненависть до своєї матері й сестри, йому вже ніхто не потрібний). Задум Раскольнікова, який здається дивним і фантастичним, закорінений у буденному житті. Родіон живе у світі, у якому порушення морального закону — це норма, і все, що оточує його, ніби підтверджує законність злочину: Мармеладов, що переступив через життя дружини і дітей; Катерина Іванівна, що знехтувала пасербицею; Соня, яка занедбала власне життя; Пульхерія Олександрівна, яка готова заради сина пожертвувати дочкою; Свидригайлов, якого не обходять чутки про його злочини. Злочинний стан світу — вказівка на глибоку залежність Раскольнікова від усього болю і всього неблагополуччя цього світу. «Можливо, і Бога зовсім немає…» — так промовляє він до Соні. Він не відчуває своєї провини, не вважає себе злочинцем, проте совість виявилася сильнішою за логічно невразливу теорію. А ще Соня допомогла Раскольнікову зрозуміти, що жити слід справжнім, а не вигаданим життям, стверджуючи себе не через ненависть, а через любов, доброту, служіння людям.
Мальчик боится того дня, когда отец поедет обратно в деревню. День отъезда отца становится для мальчика чёрным, ведь возвращаются обратно скучные пустые серые будни. Окончилась счастливая неделя. Вот и все.
