У своїх творах Ф. Дострєвський розробив особливий тип філософського реалізму. Письменник називав свій реалізм фантастичним, адже для розуміння того, що відбувається з людьми, він мав осягнути глибини людської свідомості. Своїм обов’язком митець вважав «знайти в людині людину».
Людина, на думку письменника, приховує в собі можливості і нечуваного падіння, і нескінченного вдосконалення, тобто «здатність до всього і в злі, і в добрі». Людину «в злі» Достоєвський зображує у «Злочині і карі» — романі, який відкрив новий, вищий етап у творчості Достоєвського.
Письменник створив нову жанрову модель роману, поєднавши в ньому різні жанрові елементи. Соціально-психологічний — найпоширеніша характеристика ледь не кожного з російських романів починаючи від Пушкіна до Толстого. Але особливість «Злочину і кари» полягає насамперед у пильній увазі до життя «принижених і ображених». Для роману Достоєвського характерне також незвичне для XIX ст. поєднання філософського та кримінального начал. Чому в романі, у якому порушено питання людського буття — свободи, Бога, любові, добра, — центральною сюжетною подією виявляється злочин? Як не дивно, саме через злочин автор і намагається виявити справжній сенс морального закону в нашому житті. Для розкриття складного духовного світу героїв автор уводить описи снів, сповіді, внутрішні монологи. При цьому діалоги героїв (Раскольнікова і Соні, Раскольнікова і Порфирія Петровича) створюють навіть окремі сюжетні лінії в романі. Загалом у творі простежується декілька тем. Звичайно, головна тема — це історія Родіона Раскольнікова. Решта — історія родини Мармеладових, тема сім’ї Раскольнікова, тема претендентів на руку Дуні. Усі ці лінії розвиваються паралельно, хоча й з’єднані між собою головним образом роману — постаттю Родіона Раскольнікова.
Колишній студент Родіон Романович Раскольніков вибудовує теорію про два розряди людей, поділяючи всіх на «тварюк тремтливих» — паразитів і кровопивць і «володарів долі», Наполеонів, надлюдей, сильних і здатних вершити великі справи. Себе, звісно, він вважає представником «вищого» розряду і, щоб виправдати свою роль, Родіон «в ім’я загального щастя» скоює вбивство. Але теорія Раскольнікова зазнає краху, адже він розуміє, що вбив «нікчемне створіння», отже, сам уподібнився до «тварюки тремтливої» (після злочину Раскольніков навіть відчуває ненависть до своєї матері й сестри, йому вже ніхто не потрібний). Задум Раскольнікова, який здається дивним і фантастичним, закорінений у буденному житті. Родіон живе у світі, у якому порушення морального закону — це норма, і все, що оточує його, ніби підтверджує законність злочину: Мармеладов, що переступив через життя дружини і дітей; Катерина Іванівна, що знехтувала пасербицею; Соня, яка занедбала власне життя; Пульхерія Олександрівна, яка готова заради сина пожертвувати дочкою; Свидригайлов, якого не обходять чутки про його злочини. Злочинний стан світу — вказівка на глибоку залежність Раскольнікова від усього болю і всього неблагополуччя цього світу. «Можливо, і Бога зовсім немає…» — так промовляє він до Соні. Він не відчуває своєї провини, не вважає себе злочинцем, проте совість виявилася сильнішою за логічно невразливу теорію. А ще Соня допомогла Раскольнікову зрозуміти, що жити слід справжнім, а не вигаданим життям, стверджуючи себе не через ненависть, а через любов, доброту, служіння людям.
Книга мне очень понравилась! Подойдёт как для взрослых, так и для детей средних классов и выше. Читается легко и увлекательно, очень интересный сюжет! Всем рекомендую почитать!
Приблизился март, весна спешит на замену зиме. Солнечные лучи окутали небо теплым светом. Но зима не спешит уступать место, словно ее миссия еще не закончена, она упорно стоит на своем месте и навевает суровые морозы. Наступает война зимы с весной. Погода меняется не по дням, а по часам. Зима и не думает своих белоснежных чад забирать с собой, а продолжает наступать. Весна медленной подступью кошки растапливает замерзшие реки и озера. Нужели весна уступит своей сопернице? Шансы на победу все уменьшаются, но резкий прорыв весны сбивает с толку зиму и пораженная соперница садится в свои ледянные сани и отправляется на новое место обитания.
Ответ:Плюшкин - единственный, кроме самого Чичикова, герой поэмы, у которого есть биография, есть прошлое. Без прошлого может обойтись настоящее, но без прошлого нет пути в будущее. До смерти жены Плюшкин был рачительным хозяином, опытным помещиком. У дочек и сына были учитель француз и "мадам". Однако после у Плюшкина развился "комплекс" вдовца (смерть жены), он стал подозрительнее и скупее. Следующий шаг в сторону от определнной ему Богом жизненной дороги он сделал после тайного бегства старшей дочери со штабс-ротмистром и самовольного определения сына в военную службу. Плюшкин и до бегства сына считал военных картежниками и расточителями. Младшая дочь умерла, сын проигрался в карты. Душа Плюшкина ожесточилась окончательно, "волчий голод скупости" овладел им. Возвращение блудной дочери примиряет Плюшкина с нею, но не избавляет от погибельной жадности. Поиграв с внуком, Плюшкин так и не дал ничего дочери. А подаренный ею кулич засушил. Деталь неслучайная: кулич - пасхальная трапеза, Пасха - торжество Воскресения. Засушив кулич, Плюшкин как бы символически подтвердил, что душа его омертвела. Но само по себе то, что кусочек кулича, пусть и заплесневелый, всегда хранится у него, ассоциативно связано с темой возможного "пасхального" возрождения его души. В Плюшкине добродетель потеснена "экономией", а "редкие свойства души" потеснены "порядком"...
1. ГАЙКА ПО МНЕНИЮ ЗЛОУМЫШЛЕННИКА - ЕРУНДА, ОН СКАЗАЛ, ЧТО ОТКОУЧИВАЮТ ОНИ ИХ "ПО УМНОМУ" НО СЛЕДОВАТЕЛЬ ЕМУ ОТВЕРЖДАЛ, ЧТО ИЗ-ЗА ОДНОЙ ГАЙКИ МОГ БЫ ПОГИБНУТЬ ВЕСЬ ПОЕЗД. НО В ИТОГЕ ДЕНИС ГРИГОРЬЕВИЧ ТАК И НЕ ПОНЯЛ СВОЮ ОШИБКУ
2. ПОТОМУ ЧТО СЛЕДОВАТЕЛЬ ДУМАЛ И БЫЛ ДО КОНЦА УТВЕРЖДЁН, ЧТО ДЕНИС ТАК ДЕЛАЛ НЕ ПРОСТО ДЛЯ РЫБАЛКИ, А С КАКИМ-ТО УМЫСЛОМ.
Ой ну это леко, смотри значит: 1. Проблема воспитания. г-жа Простакова неправильно воспитывает своего сына. Митрофан уверен, что мать решит все его проблемы, поэтому к 16-ти годам вырастает инфантильным, равнодушным, эгоистичным. 2. Проблема образования. Митрофан- необразованный, глупый, не делающий получать знания. 3. Проблема нравственности. Автор осуждает безнравственность и бездуховность дворянства( вседозволенность). 4. Проблема крепостничества. Поведение г-жи Простаковой по отношению к крепостным( Тришка, Еремеевна) Таким образом, комедия" Недоросль" раскрывает многие актуальные проблемы того времени, и высмеивает глупость и невежество. Доя современников Митрофан- это напоминание о том, каким становится человек, когда перестает учиться и развиваться.