Головні герої-
1)Климко - головний герой
2)Зульфат - друг Клмка.
3)тітка Марія - приютила на час Климка до себе до дому.
4)Наталія Миколаївна - вчителька Зульфата і Климка.
5)Дід Бочонок - лікар.
Відважна: "Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю свою силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди."
Віддана: "Люди добрі, - благала Соломія, стоячи на колінах,- змилуйтесь, прийміть нас до хати...Ви ж бачите - пропадаємо...Чоловіка мого постреляного, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях..Я вам оддячу, я вам одроблю...Візміть усе, що маю..все...та не кидайте нас...Ось нате..."
Портрет: яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури
Думки, почуття, переживання: волелюбність, вірність простої жінки.
Риси характеру: вірність, самовідданість, хоробрість, відвага, сила духу, ненависть до гнобителів, щирість, душевність, здатність на самопожертву, оптимізм, енергійність.
Мартин Боруля - головний герой комедії Карпенко-Карого "Мартин Боруля". Він був чиншовником, багатим шляхтичем. Марив дворянством. Був готовий зробити все, щоб стати дворянином.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Олекса Стороженко хронологічна таблиця 24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х — Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 — протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу). 1828–1829 — брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 — брав участь у придушенні польського повстання 1849 — брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 — вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. — помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.