Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
У поезії змальовано поетичний образ матері — берегині роду, символ чистоти, щирості, любові.
Окрім того, автор порушує тему прощання з батьківською хатою, з дитинством.
Цей момент переживає кожен, і він завжди тривожний і болісний. Упродовж усьогожиття терпкий щем серця буде нагадуванням про рідну домівку, батьків:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І,звичайно, усе життя супроводжують нас материнські очі, сповнені любові, турботи, ніжності:
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
<span>І засмучені очі хороші твої.
ОНО?</span>