<span>Хома Григорович мав особливу примху: він вельми не любив наново переповідати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось і додасть новеньке або переіначить так, що й упізнати годі. Якось один із тих панів, - нам, простим людям, важко й назвати їх: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендлярі по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усякої всячини, та й випускають книжечки, не товстіші за граматику, щомісяця чи щотижня[1]. Один із цих панів і виканючнив у Хоми Григоровича саме цю історію, а той геть забув про неї. Тільки приїздить з Полтави той самий панич, у гороховому каптані, що про нього казав я і якого одну розповідь ви, гадаю, вже прочитали; привозить із собою невеличку книжечку і, розгорнувши посередині, показує нам. Хома Григорович ладен уже був осідлати носа свого окулярами, та згадавши, що він забув їх підмотати нитками й обліпити воском, передав книжку мені. А я грамоту сяк-так розумію і не ношу окулярів, тож і взявся читати. Не встиг перегорнути і двох сторінок, як він раптом спинив мене за руку</span>
Українська пісня - це бездонна душа українського народу
<span> </span>
<span> Українська пісня - це бездонна душа українського народу </span>
<span> О. Довженко </span>
<span> </span>
<span> Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом: </span>
<span> </span>
<span> Як вдарили з семи гармат </span>
<span> Усереду вранці — </span>
<span> Накидали вороженьків </span>
<span> Повнісінькі шанці! </span>
<span> </span>
<span> Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). </span>
<span> Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). </span>
<span> Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». </span>
<span> Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру: </span>
<span> </span>
<span> Іди, іди дощику, </span>
<span> Зварю тобі борщику </span>
<span> В полив'янім горщику! </span>
<span> </span>
<span> Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. </span>
<span> Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. </span>
<span> Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи: </span>
<span> </span>
<span> А чужа сторона </span>
<span> І без вітру шумить, — </span>
<span> Чужий батько, чужа мати </span>
<span> І не б'ють, то болить. </span>
<span> </span>
<span> Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ: </span>
<span> </span>
<span> Ой Морозе, Морозенку, </span>
<span> Ой да ти славний козаче! </span>
<span> За тобою, Морозенку, </span>
<span> Вся Вкраїна плаче! </span>
<span> </span>
<span> З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. </span>
<span> Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. </span>
Всі знають, що «Вікторія» означає «Перемога». Але не всі розуміють - звідки це пішло. У римській міфології здавна відома богиня перемоги Вікторія. Походження імені пов'язують саме з нею. Культ божества виник задовго до появи в грецькій міфології богині Ніки,<span> також </span>символу перемоги.<span>Надалі римську богиню стали ідентифікувати зі своєю «родичкою» з Греції. А тому й ім'я Вікторія встало в один ряд з ім'ям Ніка. Грецька богиня зображувалася як крилата жінка з вінком у руці з лаврової гілки, яким вона нагороджувала переможців.</span>
Автор слів І.П.Котляревський. Музика народна.
Тема: Розмова молодої жінки та її старого чоловіка.
Ідея: молода жінка не повинна виходити за старого.
Жанр: жартівливі, сатиричні пісні.
Художні засоби:
Порівняння:
Стояв старий з молодою, як із ягодою; старий дідуга, <span>Ізогнувся, як дуга.
</span>
Протиставлення:
Ой ти, старий дідуга, Ізогнувся, як дуга, А я молоденька, <span>Гуляти раденька!
</span>
Метафора:
ізгиньте, пропадіте, Всі старії кості, Не сушіте, не крушіте <span>Мої молодості!
</span>
Звертання:
Пусти мене, старий діду, <span>На вулицю погулять!
</span>
Антитеза: старий з молодою; ти все спиш, а я плачу.
Звуконаслідування: кахи-кахи; хи-хи.