<span>Я навчаюсь у школі і мені це подобається. Кожен день я пізнаю щось нове, кожен новий урок відкриває нові цікавинки про навколишній світ. У мене великий, дружній клас, я дуже люблю спілкуватися з друзями на перерві, обговорювати нові завдання та просто проводити час разом. Я дуже люблю канікули, проте завжди сумую за онокласниками та вчителями. Я знаю, що навчання у школі дає не просто знання, а й можливість вступити в бажаний університет та отримати цікаву професію.Я - школярка і дуже цим пишаюсь! (Не знаю для какого класса нужно сочинение, но вот такой вариант)</span><span />
Київ – Із початком стабільних морозів українські мисливці дедалі частіше виходять на полювання. Між тим, великі копитні та хижі тварини в Україні перебувають під загрозою знищення через браконьєрство та легальне віп-полювання, б’ють на сполох екологи. Вони наполягають на законодавчій забороні полювання на вовків, лосів та рисей, і виступають за незалежну оцінку їхньої чисельності. Натомість мисливці вважають, що повне припинення полювання на великих тварин нашкодить екосистемі.
Напередодні Нового року браконьєри застрелили всіх лосів, які мешкали у Черкаській області. Лісники, які об’їжджали свої угіддя у Чигиринському районі, побачили, двох чоловіків біля годівниці для лісових тварин та двох застрелених лосів на землі. Браконьєри кинулися тікати, але невдовзі їх затримали працівники міліції поблизу Чигирина.
Як виявилося, вони вбили двох останніх самиць лося в області, одна з них була вагітна. Тиждень тому інші браконьєри застрелили та вивезли останнього в регіоні самця лося.
На частину лісових мешканців полювання скасоване силами громадськості
Подібне відбувається в усій Україні, причому найбільше потерпають популяції великих тварин: олені, зубри, вовки, карпатські ведмеді та рисі, говорить голова Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. На його думку, цих тварин лишилося настільки мало, що їм завдає шкоди не лише браконьєрство, але й легальне полювання.
«Майже всі ці тварини внесені до Червоної книги. Але упродовж останніх років діяли відомчі інструкції, які дозволяли українцям та іноземцям віп-полювання на зубрів. Ми домоглися скасування цих норм, але зубрів лишилося не більше 150 особин. У сусідній Польщі, для порівняння – їх більше тисячі. На карпатського ведмедя не можна полювати, однак є факти, що його теж вбивають, а ведмежат – продають», – розповів еколог.
Українські екологічні організації об’єднали зусилля для збереження великих тварин в Україні. Зокрема, вони через суд та прокуратуру домоглися повної заборони полювання на зубрів та обмеження відстрілу вовків. Однак запроваджувати ці зміни важко, оскільки чимало українських політиків полюбляють полювання, констатує Володимир Борейко.
Він наводить дослідження польських та німецьких науковців на чолі із професором Бернхардом Гржимеком, які свідчать про те, що серед мисливців, які полюють на великих тварин, дуже високий відсоток людей із фізичними та психічними вадами.
«Ті, хто полюють, зокрема, на хижих тварин, страждають на імпотенцію. Вбиваючи цю величезну, сильну тварину, вони неначе компенсують свої недоліки та недуги», – зауважує Володимир Борейко.
Вовкам та лосям нічого не загрожує – Мінприроди
Між тим, за офіційними даними Мінприроди, популяції великих тварин в Україні значно більші, аніж наводять незалежні екологи.
Начальник відділу охорони тваринного світу Мінприроди Володимир Домашлінець визнає проблеми популяції зубрів та лосів в Україні, однак наголошує, що вовкам знищення не загрожує.
«Полювання на лося заборонили, бо є намір внести його до Червоної книги, – зауважив представник Мінприроди. – Щодо вовків – їхня популяція стабільна, нещодавно запроваджені обмеження щодо полювання: не можна стріляти у вагітних самиць, тощо. Я спілкувався з багатьма фахівцями і можу сказати, що які б не були заяви деяких громадських організацій, попри те, що на вовка є полювання, йому нічого не загрожує».
Відстрілювати – корисно для екосистеми?
Мисливці ж наполягають на тому, що чисельність багатьох видів необхідно регулювати відстрілом. Володимир Ключковський, який полює на Львівщині понад 20 років, погоджується із тим, що лосі та інші копитні потребують державного захисту. Але й від вовків їх теж треба захищати.
«У нас вовків багато. Маю знайомих у сусідній Польщі, де вовк під охороною, – зазначає Ключковський. – Так вони кажуть, що за рік він з’їдає у прикордонних областях сотні оленів та козуль. Всього має бути в міру, і полювання – теж».
Мисливець визнає, що чи не найбільшою проблемою для української фауни є віп-полювання. Якщо звичайні мисливці не стріляють у рідкісні види, коли ті потрапляють у приціл, то можновладці на полюванні б’ють все, що бачать, каже мисливець.
Бернська конвенція, яку підписала Україна, зобов’язує державу взяти під охорону, зокрема, вовка, карпатського ведмедя та лісову рись. Однак чимало норм мисливського законодавства досі їй суперечить, а в лісових господарствах України часто завищують кількість чотириногих мешканців, відзначають у Всесвітньому фонді дикої природи.
Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Розуміючи це, Леся Українка створює поему "Давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
За своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки — і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в'язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Щоб своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своєю ідеєю поема "Давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
Книга - мій вірний друг і порадник
Книга — це скарбниця знань, яка містить духовні надбання багатьох попередніх поколінь. У моєму житті книга завжди посідала важливе місце. Я пам'ятаю враження раннього дитинства, коли я познайомився зі своїми першими книжками — українськими казками — які мені читала мама. Згодом, навчившись читати, я відкрив для себе захоплюючий та дивовижний світ, який дарують нам книги. Які це прекрасні відчуття — розгорнувши милі сторінки, поринути у світ, який створив письменник своєю майстерністю, слідкувати за життям улюблених персонажів, вболіваючи за них та майже зливаючись з ними.
Книги — морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
(І. Франко)
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.