Який саме твір?Якщо гуси лебеді летять то так бо він викра гарбузове насіння заради книжки
Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.
<span>Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів. </span>
<span>Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи. </span>
<span>У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент. </span>
<span>Почали тумани йти. — </span>
<span>Я сказав: не любиш ти! </span>
<span>Стала. Глянула. Промовила. </span>
<span>От і осінь вже прийшла. </span>
<span>Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги: </span>
<span>Зажуривсь під снігом гай. — </span>
<span>Я сказав їй: що ж... прощай! </span>
<span>Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно. </span>
<span>Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі": </span>
<span>Випливають хмари — </span>
<span>Сум росте, мов колос: </span>
<span>Хмари хмарять хвилі — </span>
<span>Сумно, сам я, світлий сон... </span>
<span>Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання спостерігаємо й у творі "З кохання плакав я...": </span>
<span>З кохання плакав я, ридав. </span>
<span>(Над бором хмари муром!) </span>
<span>Той плач між нею, мною став — </span>
<span>(Мармуровим муром...) </span>
<span>Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя. </span>
<span>Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних. </span>
<span><span>Дата народження: <span>25 лютого (9березня) 1814
</span></span><span>Місце народження: <span>с. Моринці, нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна
</span></span><span>Дата смерті<span><span>26 лютого (10 березня) 1861</span>(47 років)
</span></span><span>Місце смерті<span>Санкт-Петербург, нині <span>Росія</span></span></span></span>
Багато прикладів використання фантастики, як помічника автора в художній виразності, провідника його думки, знає світова література. Наприклад такі твори, як «Ніс» Гоголя, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда, «Історія одного міста» Салтикова-Щедрина. Цей напрям в українській літературі започаткував Г.Ф.Квітка-Основ’яненко в повісті «Конотопська відьма».І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі.То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче тонути в річці Явдоха Зубиха, хоч на неї навісили двадцять пудів, то хорунжівна Олена підступно змінює своє рішення, то кудись поділися вікна та двері в хаті, не пускаючи до вінчання Микиту Уласовича. Ось до чого привело відьмовське чаклування!<span>Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: «..Нехай, — каже, — чи не проспиться, бо він часто химери гонить…»</span>
