Ответ:
— «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; — «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; — «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»; — «Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; — «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». — «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/23870318#readmore
Объяснение:
Відповідь:Селянин Чіпка Варениченко міцно цементує доволі складний сюжет роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".
Його образ подається в еволюції. Автор розповідає нам не тільки його біографію, але й його родовід. Ми бачимо, що історія народження Чіпки незвичайна. Це дитина гріха. Його батько був байстрюком сина шляхетного генерала Володимира Семеновича й кріпачки Уляни, одружився з його матір'ю, уже маючи сім'ю в інших краях. З самого дня народження Бог наклав на Чіпку гріховну печатку. Чи може вирости з цієї дитини щось путнє? Мабуть, могло.
Від природи Чіпка був добрим і діяльним, розумним і енергійним, з розвиненим почуттям людської гідності. Він невтомний шукач правди, чуткий до чужого горя, готовий виступити проти будь-якої соціальної кривди навіть тоді, коли це його безпосередньо не зачіпає. У моменти особливих душевних потрясінь, викликаних повсюдним пануванням кривди, Чіпка приходить до таких в основі своїй революційних думок: "Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — увесь цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!" Ці слова свідчать про загрозливу зміну в характері Чіпки.
Чіпку образили, відібрали найдорожче — землю, і перед ним захитався світ. Він сповнений ненависті до кривдників, але ця ненависть стихійна, не освітлена політичною свідомістю і приречена на поразку. Вона засліплює героя, руйнує його власне "Я".
У його серці більше немає ні любові, ні поваги, ні співчуття до матері. Десь канули у небуття кохання і ніжність до дружини Галі. Його більше не хвилюють страждання цієї жінки із ніжною і тонкою душею. Його не торкнулося навіть її самогубство.
Він був засліплений, його очі були залиті чужою людською кров'ю. Ненависть призвела його до того, що він почав грабувати уже не багатших за себе, а рівних собі, людей, що потом і кров'ю наживали своє добро.
Поступово Чіпка зовсім втрачає людську подобу, він вирізав усю родину Хоменків, і тільки маленька дівчина чудом врятувалася.
Трагічний образ Чіпки дає нам зрозуміти, що ні при яких негативних суспільних обставинах, об'єктивних чи суб'єктивних, людина просто не має морального права забувати про те, що вона перш за все людина, інакше вона перетворюється в хижого звіра.
Пояснення:
Дума про Марусю Богуславку — це твір водночас і про історичні події, складний вибір. Текст думи не оповідає про це, але ми можемо припустити, що її вчинок Маруся буде покарана турецьким ханом, коли все розкриється. І ще одне. Я кілька разів перечитав цю думу, перш ніж побав одну важливу, як на мене, деталь: «…у тій-то темниці пробувало сімсот козаків бідних невольників». Сімсот. Я так яскраво уявляв собі, як сумнівалася дівчина, вчинок небезпечний для неї самої, але ж те добро, яке вона зробить… Тепер я починаю сумніватися і сам: чи правий я, коли домислюю і вигадую собі внутрішні сумніви. Навряд чи вони були, як тепер мені здасться. У нашому сучасному житті, на щастя, нам не знайомі такі проблеми, такі ситуації, вибір такого порядку. Навіть у мирний час ми відчуваємо щось таке невимовне, що можна назвати «голосом роду» або «голосом крові». Імовірно, щось подібне лунало в душі Марусі, коли вона визволяла невільників, називаючи їх «братами». Сумніваєтесь ви? Навряд. Навряд чи в такій ситуації можна бути невпевненим у правильності своїх дій. Проблема вибору? Проблема обов’язку, морального, внутрішнього. Безумовно, так.Символічно, що описані події відбуваються на Великдень. А ще, як не дивно вчинок Марусі не виглядає «героїчним». Не шокує, не дивує, як усе героїчне. А видається природнім, це знайоме, мабуть, кожному читачеві. Напевно, це символізує той самий «голос крові». І Маруся не повертається додому разом з визволеними, вона навіть просить батьків, щоб не викупляли її з неволі:Бо вже я потурчилась, побусурмениласьДля роскоші турецької, для лакомства нещасного!І Я бачу в цьому не душевну силу усвідомити це, адже усвідомити про себе шось подібне, мабуть, непросто, і не відсутність душевної сили повернутись, втекти, кудись. У цьому, як на мене, трагедія людини. Дивно, що, говорячи про цю думу, найчастіше тільки підкреслюють сміливий, гідний поваги вчинок дівчини, Не звертають уваги на її особисту трагедію. Відірваність від власної землі і нашу, якась приреченість жити в іншій вірі, на чужій землі… Ми не можемо цього зрозуміти через нетиповість ситуації для сучасності. Ми можемо хіба уявляти, що відчуває людина на місці Марусі. Але навіть уявляти такого не хочеться. І це -другий вибір. Мабуть, складніший, ніж перший. Шкода, що його помічають, не звертають увагу на нього, не аналізують.<span>
</span>
