ЛЮДИНА - НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ <span>Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання.<span><span> </span>Іван Багряний в своєму романі "Сад Гетсиманський” пише такі слова: " Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найпідліша з усіх істот. Людина – це найнещасніша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. Та найдивнішим є те що всі ці три рубрики сходяться в одній людині.” Так, справді, з цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає смак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все.</span>Ми живемо колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо те що для нас важливе. Кожного дня по-новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову знімаємо фільм за власним сюжетом. Недарма говорив Шекспір: " Весь світ – театр, а люди в ньому — актори."<span><span> </span>Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі<span> </span>життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим, питання лише в тому: чи використовуємо ми це? Людина істота талановита, та часто губить свій талант через інші, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне "Я", відчути свою неповторність.<span> </span>Людина геніальна, та часто недооцінює своїї можливості і залишається наодинці з своїми думками, задумами та істинами.</span><span><span> </span>Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації залишитися людиною з власними переконаннями і благородними, високими<span> </span>намірами. Падаючи низько чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче, хто духовно вищий від нас: у будь-якій ситуації знаходити щось позитивне і не опускати рики від відчаю; бачити прекрасне у кожному промінчику, листочку, кожному дні нашого життя і бути щасливим від того, що ти людина, Людина з великої літери.</span>"Людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити крім потворностей життя і його красу. Той, хто бачить це, може не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки і куди?...”( О. Гончар " Собор")<span><span> </span>Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні … Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по-своєму, творить себе<span> </span>і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.</span><span><span> </span>Підвести підсумок хотілося б прекрасними рядками вірша великого українського поета Василя Симоненка: </span> "Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди , Добрі, ласкаві і злі Сьогодні усе для тебе –Озера, гаї, степи жити спішити треба, Кохати спішити треба,-<span>Гляди ж не проспи! </span>Бо ти на землі – людина, І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина, Мука твоя єдина <span>Очі твої – одні…”</span></span>
Є у любій нашій школі різні типи класів. <span> І чимало в нашій школі класів-лоботрясів. </span> <span> </span> <span> У цих класах добрі діти, гарні та веселі, </span> <span> І відразу після школи мчаться до оселі. </span> <span> </span> <span> Не цікавить їх навчання та не тягне в школу, </span> <span> Їм пошвидше би до друзів і собі додому. </span> <span> </span> <span> У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться. </span> <span> І заходити до них вчителі бояться. </span> <span> </span> <span> Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються, </span> <span> Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються. </span>
Отримала я сьогодні ,на контрольній четвірку. Ой,учитель дорогий, постав хоча б п'ятірку
Прийшла я в школу , але не хотіла <span>Мене мама з самого ранку будила
Іван Франко... Діяч, що уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших письменників слов'янських народів; ім'я, що здобуває все ширшу світову славу. Вже сучасники сприймали його як «велике астральне тіло, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше».Людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості і революційної націленості в майбутнє — Іван Франко жив у бурхливу, сувору й складну історичну добу. Його дитинство озвучувалось прокльонами нещодавній панщині й відгомонами революційних настроїв 1848 року; юність відсвічувала кумачами далеких барикад Паризької комуни й загравами пожеж у близькому робітничому Бориславі; полудень віку поета збігся з першою російською революцією, яка окрилила його впевненістю в перемозі нового, вільного життя; в останні роки митця відчутнішою і ближчою ставала майбутня революційна битва.Іван Франко-мислитель завжди орієнтувався на найвищі ідейно-філософські здобутки своєї епохи.Іван Франко — незрівнянний за своєю багатогранністю й плідністю діяч української культури. Він був великим поетом, прозаїком, драматургом і належав до тих письменників, яких сам порівнював з «деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше й міцніше в свій рідний, національний грунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань» (XVIII, 505). Він був ученим широкого діапазону — критиком і дослідником літератур, істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем. Він був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей друкованим і усним словом. Його перекладацькі інтереси охоплювали сотні творів літератури і фольклору різних народів світу, письменників різних країн і епох.<span>Протягом сорока років своєї невсипущої творчої праці І. Франко поповнив культуру свого народу близько 4500 творами найрізноманітніших жанрів. 50-томне видання його спадщини включає лише половину колосального творчого доробку — те, що несе в собі великий заряд думок і почуттів, мудрості та краси, здатних розширювати й збагачувати духовний світ наших людей, служити дійовою виховною силою.</span>
<span>Читаючи повiсть Дорогою цiною, мене вразило те, як герои любили життя, та хотiли бути вiльними. Головнi герои повiстi- Остап та Соломiя. Це коханi люди, якi хотiли бути разом. У цiй повiстi остап для мене постав таким: вiльнолюбивим, тому що ризикував за ради волi, цiною власного життя, рiшучим, сильним, смiливим, вiрний у коханнi-це i э образ сильного чоловiка. </span>