-Алісо привіт, ти як??
-Ой, потрохи відходжу від всіх подій. Ніяк не можу звикнути, до того що стіл не розтягується. Завжди боюсь, що якщо щось з*їм знову виросту чи зменшусь.
-Да, але ж тобі сподобалося?
-Звичайно, я б знову пройшла це все.
-Так, тільки на наступний раз бери мене з собою
-Ти жартуєш, оце то в тебе жарти!!??
-Та ні, я серйозно
И так,я попробую
духовность,одно из важнейших свойств,для начала узнаем,что такое духовность.Духовность-это
дальше не знаю
Для того щоб жити воно потрібне
Жанр: поезія
Тема: розповідь про духовно багату людину.
Головна думка: "Людина нібито не літає...а крила має"
Ідея: уславлення духовних поривань людини.
Художні засоби.
Епітети: "вічного поривання".
Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?".
Риторичні оклики: "А крила має!"
Рефрен: А крила має.
А крила має!
Анафора: "То буде ...", "У кого...", "або з ..."
Порівняння: "крила, не з пуху-пір'я,а з правди, чесноти і довір'я"
Антитеза: "Землі немає, то буде небо".
Заперечувальне порівняння: "Немає поля, то буде воля", "Немає пари, то будуть хмари".
Веселий час — дитинство! Сповнене пригод, справжніх переживань і почуттів, воно назавжди залишається в нашій душі світлим образом, що з теплотою згадуємо в дорослому житті. Бо такого в нас більше ніколи не буде, а воно було найкраще, найправдивіше, найдивовижніше. Такий незгладимий слід залишило дитинство і в душі Всеволода Нестайка, бо тільки людина, яка вміє зберегти в пам'яті миті дитячого життя, могла написати "Тореадорів з Васюківки".
Повість описує пригоди друзів Івана Реня (Яви) і Павла Завгороднього (Павлуші), які ніколи не сидять на місці, вони завжди діяльні, їх мозок напружено працює над тим, яку би "штуку утнути".
І треба сказати, що усякі штуки їм надзвичайно добре вдаються! Чого варта вигадка провести у Васюківці метро зі справжніми станціями "Клуня" і "Крива груша". І байдуже, що воно проходить під свинарником, що й стає причиною катастрофи для однієї з тварин, але ідея за новизною, безперечно, блискуча.
Так само передовою можна вважати виставу з боєм биків, тобто кориду. Звичайно, виходить дещо трансформоване шоу, бо хлопцям спочатку не щастить з темпераментом корови. Контрибуція абсолютно не звертає уваги на вистрибування сміливих тореадорів, а також на вимахування червоним килимком із зображенням собачок перед мордою. Врешті, терпець флегматичної корови уривається, і вона, мугикаючи прокльони, заганяє друзів у болото.
Поза всяким сумнівом залишається і той факт, що бешкетники придумують різні штуки і в школі. Урятувавши мале щеня Собакевича, вони приносять його на заняття, за що, звичайно, друзів разом із зоопарком виганяють з уроку. Не в правилах приятелів гаяти час, тож вони швидко придумують почепити шкільного дзвоника на свого чотирилапого супутника, пристосувавши калатало ременем зі штанів.
Як бачимо, автор зображує чимало кумедних ситуацій, що трапляються з васюківцями. Усі ці пригоди описані детально, із масою цікавих смішних подробиць. Читач ніби потрапляє до кола тореадорів та їхніх однокласників — настільки майстерно автор зображує події. Ми співпереживаємо школярам, що "видають учительку заміж", розуміємо їхній світлий сум. В. Нестайко уміло зміг поєднати романтичні елементи з гумористичними. Весь клас хоче виразити свої найкращі почуття улюбленій Галині Сидорівні, і кожний старається, як може. Дещо комічно, але дуже зворушливо виглядає мадригал, написаний Карафолькою. З любов'ю, переживаючи (чи вийде?), готують сюрприз і Ява з Павлушею. Увесь клас об'єднується, допомагаючи один одному.
Така ж згуртованість виявляється, і коли виникає необхідність помирити найкращих друзів, що розсварилися. Для цього створюється справжній план, адже дружба — то дуже важлива річ, яку треба берегти, і це розуміють учителька, її майбутній чоловік, що береться допомагати в операції "примирення", і — це найголовніше — діти.