Нещодавно ми читали оповідання “Федько-халамидник”, яке написав Володимир Винниченко. Цей твір, а особливо його фінал, справив на мене велике враження.
Володимир Винниченко розповідає про двох хлопчиків – Федька, сина бідного робітника, і Толю, дитину заможних батьків.
Федько-халамидник був дуже чесним і ніколи не брехав. Вадою хлопчика було те, що він заважав іншим дітям спокійно гратися, зчиняв бійки, робив шкоду сусідам. Проте Федько заслужив повагу однолітків, бо був справжнім другом і ніколи не видавав товаришів. Толя був делікатний, ніжний, сумирний. Він завжди був охайний, причепурений, а у двір виходив боязко й поводився тихо.
Одного дня хлопці пішли подивитися, як іде по річці весняна крига. Толю не покликали, але він все одно пішов. Федько вирішив перебратися по хитких крижинах з одного берега на інший і зробив це. Толі здалося, що він теж здатний на такий вчинок: хлопчик ступив на кригу. І тут сталося нещастя. Федько допоміг Толі, і той, як стріла, вилетів на берег. Упевнившись у власній безпеці, Толя навіть не подав палиці своєму рятівникові, тому що боявся опинитися в воді. Інші хлопці кинулися до Федька й витягли його На берег. Коли Федько-халамидник, геть мокрий та синій від холоду, теж був у безпеці, йому навіть не дозволили сказати правду. Толя ж підло звалив вину на Федька. Про те, щоб подякувати своєму рятівникові, Толя навіть не подумав.
Безперечно, Федько-халамидник повівся благородно, врятувавши товариша не тільки від наглої смерті, але й від батьківського покарання. Коли Федько захворів на запалення легенів і помер, цей боягуз, обдуривши матір Федька, забрав чижика. Поведінка Федька викликає в мене захоплення.
Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки:
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину.
Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та
саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра
душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой,
козаки, Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся
зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже
ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму
серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, допомогаючи своєму народові на чужині.
Повість українського письменника Б. Харчука є притчею, яка має в собі багато фантастичних і казкових елементів. Але головна думка цього твору досить ясна для читачів. Автор повісті прагне своїх співвітчизників навчитися жити в гармонії з природою, невпинно трудитися заради добробуту суспільства, заради добробуту своєї родини, та боротися за здійснення своїх мрій. У нашому житті досить часто буває так, що по-справжньому неординарних і талановитих людей не розуміють, їх цураються, зневажають і ображають. Але вони все одно не відступаються від своїх мрій, свого бачення справедливості і добра, свого відношення до людей та прагнення зробити якнайбільш для суспільства. <span>Наприклад, однією з одвічних мрій людства була мрія навчитися літати. І ця мрія здійснилася завдяки таким людям, як головний герой повісті Б. Харчука «Планетник».</span>
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/8886574#readmore
1. Знакомство с Томом и тетей Полли
2.Покраска забора
3.Обожаемая незнакомая
4.Проблемы в школе
5 Бекки
6.Наказание
7.Драка
8. Джо, кладбище
9.Клятва Тома и Гека Фина
10.Совесть и тюрьма
11. Ошалевший кот
12.На плоту
13.Лагерь пиратов
14.Несчастная тетя Полли
15.Исследование острова
16.Похороны
17.Великодушие Тома
18.Месть учителю
19.Грехи Тома
20.Допрос
21.Страх в ночи
22.Кладоискатели
23.Сундук
24.Слежка за преступниками
25.Сторож Гек
26.Дети в пещере
27.Домой
28.Индец умер
29.12 тысяч доларов
30.Клятва Гека