Ответ:
Объяснение:
Наталка Полтавка — центральний образ п’єси. Це звичайна українська дівчина. Про себе вона співає: Не багата я і проста, но чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Мати називає Наталку «доброю дочкою», а виборний дає їй таку виразну характеристику: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить ». Таким чином, ми дізнаємося про героїню перш за все те, що вона відповідальна, покірна й працьовита. Тому й усі матері в селі ставлять Наталку за приклад своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». Характеристику трохи з іншого боку дає дівчині виборний, який розповідає про її почуття до Петра, глибоку вірність і відданість Наталки в коханні: «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує». Вірність дівчини виявляється тим більше, що про її коханого вже давно нічого не чути, і возний припускає навіть, що неможливо «любить такого чоловіка, котрого може й кістки погнили». Та дівчина залишається вірною своєму слову попри все: і постійні настійливі сватання, й вимоги матері вибрати собі врешті-решт нареченого, щоб не залишитися самій. Та Наталка дуже правдива в своїх почуттях і не може зрадити кохання до Петра, якого чекає вже чотири роки. Це цілих чотири роки невідомості, виглядання, очікування, вірності. Сила кохання Наталки виявляється в її першому пісенному діалозі, коли вона щиро звертається до любого: «Петре! Петре! Де ти тепер?., я тебе любила і тепер люблю… Вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…». У своєму вірному коханні Наталка ніби уособлює традиційні народні уявлення про вірність закоханих, про те, що дівчина має чекати свого нареченого хоч би і все своє життя, не зраджуючи йому. До Наталки постійно сватаються інші парубки й чоловіки: і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другі», а вона «многим женихам піднесла печеного гарбуза», хоч мати й сердиться на неї, мріючи, щоб дочка вигідно вийшла заміж та полегшила їхнє матеріальне становище. Урешті до Наталки сватається підстаркуватий, але багатий возний, який до вподоби матері. Наталка намагається відвернути возного від себе, звертаючись до його сумління: «Гріх вам над бідною дівчиною глумитись! Моє все багатство єсть моє добре ім’я». Дійсно, для Наталки, яка досить бідна наречена, честь — це єдиний скарб, тому вона мусить берегти її, а так само й свою вірність коханому. І на докори матері дівчина гордо відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женихів. Нехай вони будуть розумні, багаті і письменніші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» Наталка вважає, що шлюб без кохання неможливий, що це обман і наруга над її дівочою гідністю, бо з нелюбом вони не зможуть жити «люб’язно й дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному». Родина для неї — це поєднання двох закоханих сердець, а в коханні не вибирають, хто багатший чи вигідніший: «Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає!» Та врешті Наталці доводиться стати перед вибором — зрадити свої кохання чи не послухатися матері. Вихована у старосвітських народних звичаях, дівчина не може йти проти материнської волі, тому погоджується на самопожертву заради матері: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати» Такий вчинок зовсім не робить Наталку зрадницею, а навпаки, підносить її високі моральні якості, здатність на самопожертву заради щастя близької людини. Однак горе її таке сильне, що з розпачу дівчина хоче кинутися у Ворсклу. Про страждання свого серця Наталка розповідає в пісні « Чого ж вода каламутна ». Вона не бачить для себе щастя в нерівному шлюбі з нелюбом, бо коли бідна дівчина вийде за багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». У найважливіші моменти Наталка може бути й рішучою. Так вона заявила, що буде тільки з Петром, що любить його. Навіть нерішучість коханого і його бажання відступитися від неї заради добра її матері не зупиняють дівчину в боротьбі за своє щастя: «Возний мусить одступитися!» І навіть залякування судом і тюрмою її не лякають. У цій сцені образ дівчини розкрито найглибше, зокрема яскраво показано її рішучість, наполегливість, розум. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини.
