На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був надто важкий .
Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся .
Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .
Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».
Фантастичне корали за допомогою яких Софійка могла потрапити у минуле та стати там невидимою,шкаф який видправляв у минуле.Реальне Софійка ходила у школу спілкувалася з Сашком.
Проминуло багато часу з тієї пригоди. У нас почався урок української літератури. І того ранку до нас у клас, який знаходиться на другому поверсі, забігла незнайомка.
Вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. Тому здалася нам знайомою. Вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. Потім відвела погляд на когось іншого. За мить вона промовила:
– Любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. Думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. ЇЇ звати … Тут хтось перебив Алю:
– Про що ти говориш?
Аля спочатку оглянулась, а потім додала:
– Напевно, хтось не прочитав казки. Але цим ми шкодимо самі собі. Кожну незавершену справу бачить Недочеревик і записує її. Тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. Не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. Раптом у кутку Аля побачила якусь річ та промовила:
– Он як! Там стінгазета скраю лежить.
Розгорнула її і сказала:
– Так не годиться. Вона не є завершена. Недочеревик її уже побачив. Нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали.
Всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. А Аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів.
Я також зрозуміла цей урок. Надалі не буду залишати незавершені справи. І цей урок української літератури я теж не забуду.