Кирило йшов додому розчарований: вчителька знову не повірила, що він зубрив конспект цілий день! "Зарубай собі на носі, Кирило, я всеодно зрозумію коли ти не готовий. Я працюю в школі 10, і мене ні чим не здивуєш."
Дома мама працювала не покладаючи рук, але побашивши стан сина покинула все і пішла до нього. Вислухавши проблему, вона сказала: "Дорогий мій! Це така проблема, що кіт більше наплакав! От сьогодні вивчиш конспект, і буде все добре".
Весняні води
Так щовесни. Ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. Ось перше сухе місце трапилося. Не видно жодного зайця. Проте скоро-таки надибають. Заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.
Заєць хоче у воду скочити. Весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. Батько бере його обома руками, заєць здригається. Вигляд у нього заляканий і безпорадний.
А ген ще двоє зайців! Нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.
Батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.
Батько їх ловить і випускає на згірку за селом.
Тарасова криниця
Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.
Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.
А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.
І називають її люди Тарасовою.
Звістно, людина може стати відомою, але до цього треба досягти.Багато з нас хотіли б стати відомими. Але на жаль не в усіх це виходить.Щоб стати відомою Наприклад: художником, музикантом. письменнцею.Треба мати талант. а він на жаль не в усіх є. В когось є таланті на щонебудь інше. Щоб бути відомим замало цьго хотіти, требі щось для цього робити. а не жити мріями.
Я був на сьомому небі від щастя, коли моя мама сказала мені, що ми їдемо до моря. Набрав речей, хоч греблю гати, і вирушили в дорогу. Приїхавши, побачили, що на березі не було ні рудої миші. Ми скупалися і пішли в зоопарк. Там я побачив черепаху, яка ходила як мокре горить, мавпу, дельфінів та багато інших тварин.
Це літо я ніколи не забуду!
Гуси-лебеді
Вибравши двох або одного вовка, дивлячись по числу дітей, вибирають ватажка, того, який заводить, тобто починає гру. Всі інші представляють гусей.
Ватажок стає на одному кінці, гуси - на іншому, а вовки в стороні ховаються.
Ватажок походжає, поглядає і, як помітить вовків, біжить на своє місце, ляскає руками, кричачи:
Ватажок. Гуси-лебеді, додому!
Гуси. Пощо?
Ватажок. Біжіть, летите додому, Коштують вовки за горою!
Гуси. А чого вовкам треба?
Ватажок. Сірих гусей щипати Та кісточки глодать.
Гуси біжать, регочучи: «Га-га-га-га!»
Вовки вискакують з-за гори і кидаються на гусей; яких спіймають, тих відводять за гору, і гра починається знову.
Усього краще в гусей-лебедів грати на волі, в саду.
