У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твірпоета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.
Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає Івідображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої,її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.
Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.
Так ниє серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засихає.
Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Фішкові «тричі приходила любов». Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа». Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.
Я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його неперевершений твір, і якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів — кохання.
На мою думку не все в житті вимірюється грошима. Життя це складна стежина в житті людини. На цій стежині є і добре і погане. Але людина повинна завжди робити тільки добрі справи , незалежно від того чи в неї є гроші чи немає. Людина завжди має залишатися людиною.
Живе з батьком-п'яницею, добрий, лагідний, турботливий, не ставиться байдуже до птахів, чесний, всі вважали його хуліганом, ніжний, щирий, справжній друг.
<span>Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.</span>Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя». І Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного нп’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння…<span>Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.</span>В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати Єрусалиму Мур Плачу.До речі, згідно з історичними даними, Селим подарував євреям Мур Плачу.<span>Однак (це теж з історії!) ще до фізичної смерті Боязида (він став п’яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. Це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що Боязид належить не їй, що її земля йому чужа. Така закономірність, діти виховувалися в сувррих умовах Османської імперії.</span>
<span>Порядні люди поважають нас за наші чесноти, а натовп - за прихильність долі.</span>