Дорогой Иван Иванович Иванов. Меня зовут Иван мне 20 лет.Живу в России город Москва. Я пишу вам это письмо , в знак благодарности того , что вы написали такое чудесное произведение(стих,поезию).Когда я читал "......" то меня переполняли чувства"...". В моменте когда"..." вы очень чётко описли все эмоции которые испытывал персонаж.
Мне очень нравится ваше творчество , прошу вас пишите больше таких произведений(поезий,стихов
)
Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї. Метафора і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?
Смiливий хоробрий вiдважний незламний героiчний
І нам, нащадкам Великого Кобзаря, яким, власне, і було адресовано «Заповіт», варто замислитися, чи виконали ми волю поета? Мені дуже прикро, що сам Шевченко не побачив свою Батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією). Незалежність України, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. І це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. Але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. Незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. Тобто люди, що географічно живуть в Україні, українці за походженням, не вважають себе такими. Як на мене, це якийсь історичний парадокс. Уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. Коли б десь у «небесній канцелярії» складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу «національність». Бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. Ця графа, так би мовити, є «обов'язковою для заповнення», але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. Мені здається, це чи не найприкріше у наш час... Ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту Тараса Шевченка.
Сентименталі́зм<span> (фр. sentimentalisme, від фр. sentiment — почуття) — мистецький напрям у європейській літературі другої пол. 18 ст. Назва виникла від незавершеного роману «Сентиментальна подорож Францією та Італією» Лоренса Стерна.</span>