5.1.3. Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту.
<span>5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин. </span>
<span>5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть! </span>
<span>5.1.6. Жанр: громадянська лірика. </span>
<span>5.1.7. Римування: перехресне. </span>
<span>5.1.8. Віршований розмір: ямб. </span>
<span>5.1.9. Композиція. </span>
<span>Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха. </span>
<span>Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей. </span>
<span>Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури. </span>
<span>Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині. </span>
<span>5.1.10. Художні особливості твору. </span>
<span>Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині, </span>
<span>пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі... ідуть та ревуть», «доля... плаче». </span>
<span>Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля». </span>
<span>Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та </span>
<span>замовкне — нащо щебетать?». </span>
<span>Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!». </span>
<span>Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле». </span>
<span>Порівняння: «співає... як бога благає». </span>
<span>Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно...», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю...», «поки...», «там...». </span>
Ответ:
И на ответить?)
Объяснение:
Может я чего то не понимаю
1. Опис сосонки
2. Попередження сороки
3. Продаж сосни
4. Прекрасне вбрання дерева
5. Нікому не потрібна сосна
6. Втеча Івася
7. Подяка сосні
Основні конфлікти і тема п'єси І. Карпенка-Карого "Хазяїн"
І. Карпенко-Карий — видатний творець української реалістичної драми. Його творчість знаменувала найвище досягнення критичного реалізму в українській драматургії XIX століття. Створені ним п'єси відіграли важливу роль у розвитку українського театру.
У створенні повноцінної літературної комедії Карпенку-Карому також належить провідне місце. Комедії його завжди відзначаються глибоким суспільним змістом і актуальністю.
У сатиричній комедії "Хазяїн" Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. У листі до сина Назара автор так визначив тему цієї комедії: "Хазяїн" — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!"
Основою комедії є сміх — убивча сила, скерована на викриття негативних явищ життя. У центрі п'єси — реалістично змальовані негативні персонажі, яких драматург "бичує сатирою страшною".
Дія комедії, її сюжет виникають на основі конфлікту, породженого суперечностями суспільства, у якому одиниці стають мільйонерами, а тисячі — наймитами і жебраками. У постійному непримиренному конфлікті перебуває головний "герой" комедії, мільйонер Терентій Пузир, з усіма, хто насмішиться стати на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. Пузиреві добре відомо, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. Ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. Він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті банкрутства купця Михайлова, порушує державні закони. Пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. Прагнення одержати "кругленьку суму грошей — двадцять відсотків" від валової виручки — бере гору над усіма іншими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.
Пузир планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки Соні з сином багатія Чобота. Його не цікавлять почуття дочки, яка любить учителя гімназії Калиновича. Так у творі накреслюється ще один конфлікт — конфлікт Пузиря з рідною дочкою.
Під час здійснення хижацьких намірів Пузиря зростає напруження й ускладнюються взаємини між багатієм та його робітниками. Селяни не витримують жорстокої експлуатації і в мануйлівській економії спалахує стихійний бунт. Пізніше розкривається махінація з банкрутством, і над Пузирем нависає загроза арешту. Дочка Соня не скоряється волі батька і відмовляється одружуватися із нелюбом, багатієм Чоботенком, а з самим Пузирем, внаслідок його страшної скупості, стався нещасний випадок, і йому загрожує смерть.
Сповнена викривального сатиричного пафосу, комедія Карпенка— Карого правдиво змальовує методи капіталістичної наживи. Письменник-реаліст переконливо показує, що багатство Пузирів виростало на визиску тисяч селян-бідняків.
Показуючи в комедійному плані загострення конфліктів, що постають у житті "чумазих", володарів "темного царства", драматург підносить драматичну ідею боротьби проти усієї системи гноблення.