Василь Чепіжний ,середнього віку . Злий .Намагався вбити Сіроманця. Сашко,маленький хлопчик. Добрий ,хоробрий.Вищволив вовка від Червоного.
У повісті "Климко" мене найбільше вразила сміливість та рішучість Климка. Не дивлячись на свій юний вік, хлопець допомагав усім знайомим чим міг, бо розумів, що настали нелегкі часи. Найбільше мене вразила його мужність самому вирушити у довгу подорож за сіллю. Климко самостійно подолав довгий шлях для того, щоб принести додому сіль. Мене це вражає, адже хлопець не побоявся сам вирушити у подорож, щоб допомогти іншим
Вакула – молодий сільський коваль, головний герой повісті Гоголя. Крім того, що він відмінний майстер своєї справи, він ще й знатний на всю округу художник (малював картини на релігійні теми і образу святих).
Оксана – красива, примхлива, вітряна і безтурботна дівчина була дочкою знатного козака Чуба. Вона дуже гарно одягалася в найдорожчий одяг, знала, що про неї говорять молоді хлопці та подружки з її села і була дуже важливою задавакою. Найбільше вона любила милуватися собою в дзеркалі, міняючи свої наряди. З гордістю, любуючись собою, вона зверхньо приймає залицяння сільських хлопців. Їй приносить задоволення випробовувати силу своєї чарівності. Відкидаючи і висміюючи любовні зізнання Вакули, Оксана разом з тим і небайдужа до них; її захоплює і підкорює те глибоке почуття, яке відчуває до неї Вакула.
У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!»
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за допомогою таблиці).