Говорющою рибою бути дужее складно. Тому що тобі можуть довірити таємницю, але ти її роспатякаєш. І через це з тобою перестануть говорити. Можна багато чого лишнього розказати, і це деколи буває дужее погано. Так що потрібно тримати язик за зубами.
«Неймовірні пригоди Івана Сили» образ Івана О. Гаврош у своєму творі «Неймовірні пригоди Івана Сили» розповідає про українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює в собі риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте таким вчинком Іван показав свою добродушність. І дуже прикро, коли поряд із благродством співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила — бу досить сильним ще з дитинства. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його сила — це й заслуга щоденної праці та тренувань. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не кропітка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
Вітька:високий,худий, з рідким білявим чубчиком- не міг ані хвилини всидіти на місці спокійно, запальний і рвучкий, він вродився балакучий як сорока.
Федько: маленький, товстий, флегматичний, спокійний, добродушний, вайлуватий, кмітливий, всезнаючий хлопчина.
Галька: струнка, висока,худенька дівчинка чорними і сяючими наче зорі очима, не була з лякливих, вміла гарно свистіти, мла тоненьку шию.
Що ще треба
для щастя?
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я
прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити
людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти
нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати
щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.
<span> А це, перш за все, —
чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до
рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий
біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину,
рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому
створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до
власних вчинків.</span>
<span> Я дуже вдячна своїм
батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх
думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти
перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя
Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у
хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як
потім бути із власною совістю, з душею?..</span>
Отакий я винайшла спосіб боротьби з власними недоліками. Та
як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті!
Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха,
щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути
ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з
подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад
суспільства.
Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення
«дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево
прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку
XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо
доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила.
От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають
права бути байдужими спостерігачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні
свого віку).
<span> А як настане час, нам
не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час
втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо,
це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей
світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш
довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження
людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але
твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.</span>
…А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями,
уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я,
наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую
танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ
радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.
І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я
намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати
досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя
мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у
людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.
<span>План-характеристики Павлуся з твору «За сестрою» 1. Павлусь — козацький нащадок. 2. Прив’язаність хлопця до сестри, його лицарська поведінка. 3. Засвоєння козацьких умінь та навичок. 4. Відвага, сміливість та кмітливість головного героя. 5. Допитливість, здатність Павлуся до науки, його товариський характер. 6. Твердість у вірі. 7. Співчуття до невільників, волелюбність. 8. Блискучий план врятування сестри. 9. Любов до рідного краю. 10. Вірність даному слову. А. Чайковський «За сестрою» характеристика Павлуся Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»</span><span>Джерело: http://dovidka.biz.ua/za-sestroyu-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua</span>