<span>Автор "Слова" использует самые разнообразные художественные средства изображения: гиперболы, метафоры, сравнения, контрасты, эпитеты, олицетворение. Необъятность Русской земли подчеркивается им одновременностью действия в разных ее концах: "девицы поют на Дунае, льются голоса через море до Киева", "трубы трубят в Новгороде, стоят стязи в Путивле", "кони ржут за Сулою, звенит слава в Киеве". Широкое пространство действия объединяется гиперболической быстротой передвижения по нему действующих лиц. Всеслав, по выражению автора "Слова", хитростями подперся на коней и скакнул к городу Киеву и дотянулся копьем до золотого престола киевского. Отскочил от него лютым зверем. В полночь из Белгорода скрылся в синем облаке, наутро же, поднявшись, оружием отворил ворота Новгорода, расшиб славу Ярослава. В обширных пространствах Руси могущество героев "Слова" приобретает гиперболические размеры: Владимира Мономаха нельзя было пригвоздить к горам Киевским; Галицкий Ярослав подпер горы, затворил Дунаю ворота. Чем шире охватывает автор Русскую землю, тем конкретнее и жизненнее становится ее образ, в котором оживают реки, вступающие в беседу с Игорем, наделяются человеческим разумом звери и птицы, принимающие участие в судьбе Игоря. Вся художественная система "Слова о полку Игореве" построена на контрастах. Один из самых острых контрастов, пронизывающих всю поэму, — это контраст книжных элементов стиля с народнопоэтическими. Широко представлена в "Слове" и феодальная символика. военно-дружинной среде определенное символическое значение имели меч (символ войны), стяг, копье, стремя.. Но ближе всего "Слово" к народной поэзии. Народны образы дерева, преклоняющегося до земли от горя, никнущей от жалости травы, сравнения битвы с пиром, с жатвой. Близок к народному плачу плач Ярославны. В народных плачах постоянны те же обращения к ветру, к реке, к солнцу, которые звучат и в плаче Ярославны. Сон Святослава полон народных поэтических символов. Описание бегства Игоря из плена отражает сказочные мотивы: в сказках нередко герой, спасающийся от преследующего его колдуна, также обращается в животных. Подобно Игорю, обернувшемуся соколом и бившему гусей и лебедей к завтраку, обеду и ужину, в былине о Вольге Всеславьевиче последний, обернувшись соколом, бьет гусей и лебедей для своей дружины. Народная стихия в "Слове" выражается в характерных для народной поэзии отрицательных метафорах ("у Немиги кровавые берега не добром были засеяны — засеяны костьми русских сынов"), в фольклорных эпитетах (чистое поле, острые мечи, каленые стрелы, синее море, черный ворон, красные девы и др.), в некоторых гиперболах, сравнениях и т. д. Поразительно, что столь небольшое произведение так богато и даже роскошно по языку. Автор "Слова" очень точно и метко подбирает слова и выражения. Соловьиное пение не прекратилось — оно "уснуло"; синие молнии не просто блестят — они "трепещут"; трава не просто полегла — она "никнет". Персты не просто кладут на струны — их "воскладают". Славу можно "расшибить" и "притрепать". Тоска "разливается". Печаль "течет" посреди Русской земли. Веселье "развеивается по ковылю". Автор очень скуп на эпитеты, но зато употребленные им — метки. Например, такие эпитеты: "жемчужная" душа "теплые" туманы, "живые" струны. Богато и разнообразно слуховое восприятие автора "Слова". Голоса девиц на Дунае не просто доносятся до Киева _ они "вьются". Телеги у него не скрипят, а "кричат", как лебеди. Соловьи "щекочут", их песни "веселые", орлы "клекчут", лисицы "брешут", галки "говорят", кони "ржут", вороны "грают", туры "рыкают", сороки "втроскоташа", дятлы "тектом" поведают путь Игорю, ночью слышен звериный свист (свист степных сусликов) и т. д. Зрительная четкость образов "Слова" поразительна. Его автор обладал повышенным чувством цвета, характерным для эпохи высокого развития древнерусской живописи, наступившего в XII веке. Зрительно впечатляют образы плавающих в красной крови золотых шлемов, зеленой травы на серебряных берегах Донца, черной земли, политой красной</span>
Батько и Мама це найкраще нашэ жыття тому вони так нас люблять .Я теж люблю своих баткив воны мене теж люблят, тому вони найкращи в житти.
І. С. Нечуй-Левицький постійно цікавився таким важливим осередком суспільства як сім'я. У багатьох його творах акцентується увага на тих духовних! цінностях, які склалися впродовж століть в українській родині. Важко переоцінити їх значення у ставленні та формуванні особистості.Але інколи обставини складаються так, що людина відходить від морально-етичних устоїв селянської родини, не дотримується їх, і тоді її життя ламається, іде під укіс.1879 року вийшов з друку один із найкращих творів Нечуя-Левицького — повість «Кайдашева сім'я», в якій талановито змальовано сіре, буденне життя бідних, затурканих селян. «Кайдашева сім'я» — це глибоко реалістичний твір. Незважаючи на нестерпні сварки і тяжку працю, герої твору щиро кохають, мріють.Життя і побут родини Кайдашів — типове явище пореформеного села. «Часто трапляються сім'ї, — писав І. Нечуй-Левицький у своєму рукописі «Напутіння і навчіння для українських селян», — в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимось пеклом». Отже контраст між покликанням людини і щоденним життям постає в повісті, де на прикладі однієї родини показано життя українського пореформеного селянства з усіма труднощами і суперечностями. Письменник, реалізуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя й побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він і дотримувався, працюючи над твором. Будні життя Кайдашів, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Цим повість відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було характерним для повістей Квітки-Основ'яненка, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.Відтворюючи життя персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник простежує формування характерів, розкриває причини, під впливом яких складається психологія героїв.Сповнена народних жартів, дотепів, комічних сцен та ситуацій, повість шь чинається спокійною ліро-епічною розповіддю, яка поступово набуває сатирично-гумористичного забарвлення. Твір будується за принципом нагнітання сцен і ситуацій, вони немовби напливають одна на одну. Комізм посилюється від того, що в основі конфлікту лежать по суті нікчемні причини, що викликають все нові й нові сварки. їх не можуть уникнути ні представники старшого покоління, ні сини й невістки. Письменник уміло показує, що корінь зла таїться в умовах дрібновласницького соціального ладу в неприродних, потворних формах побуту.Гумор повісті породжений самим життям, невідповідністю між великою енергією і нікчемною метою, на яку вона втрачається. Автор твору майстерно висміює, таврує рабські звички селян, дрібновласницьку ідеологію, що призводять до здичавіння та страшного індивідуалізму селянина.Із серії потішно-комічних пригод у повісті кінець кінцем виростає реальна і трагічна по своїй суті картина життя селянства, темного, забитого, роз'єднаного віками панщини і новими пореформеними сутичками за власність. Тому й руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна. Отже, духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює щодня життя і батьків, і їхніх синів та невісток. Саме тому всупереч усім нормам моралі син дозволяє собі підняти руку на батька, невістка вибиває свекрусі око, рідні брати ворогують між собою.<span>Видатний письменник І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» талановито розкрив внутрішні суперечності патріархального села з його індивідуалізмом та дрібновласницькою психологією. Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, він вважав своїм обов'язком говорити народові правду, будити його від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями.</span>
Чин мені подобається Павлусь? (За твором А. Чайковського «За сестрою»)
Українські автори неодноразово зверталися до теми козаччини, змальовуючи боротьбу козаків із татарськими нападами, або часи Хмельниччини, або ж найдавніші епізоди козацького життя. Напевно, такий інтерес до цього явища нашої історії викликаний унікальністю самого явища: Запорозька Січ була чи не першою демократичною системою в Європі, а характери та вчинки козаків стали основою численних легенд.
А. Чайковський створює захоплюючу повість у героїко-романтичному річищі. Автор оповідає нам про часи татарських набігів і про по-справжньому героїчну боротьбу козаків із ворогами. У центрі повісті — маленький хлопчик Павлусь, що вирішує будь-що визволити сестру Ганнусю з полону. Він стикається з трагічними подіями, сам потрапляє в полон, але все ж таки реалізує свій намір.
Найбільше мене вражає оптимізм і внутрішня сила Павлуся: він ніколи не втрачає віру в перемогу, не полишає надій, рухається до своєї мети. Мені здається, багато хто з його однолітків злякався б, але герой повісті одразу орієнтується в ситуації і наважується на рішучі дії. Навіть коли дорослі кажуть, що визволити Ганну годі й сподіватися, Павлусь вирушає до Криму сам. А ще мені дуже сподобалася кмітливість хлопця: він вигадує дуже цікавий план, щоб розшукати сестру.
Коли Павлусь потрапляє в полон, він вирішує вчити татарську мову та звичаї ворогів, бо це може допомогти йому в пошуках, але він також твердо вирішує не змінювати віри, що б не сталося. Така твердість переконань у хлопчика гідна поваги і захоплення!
Коли ж Павлусь із Ганною просять для себе волі, вони не забувають і про Остапа Швидкого — українця, що також потрапив у полон і не раз допомагав хлопцеві. Взаємодопомога, почуття вдячності, властиві Павлусеві, характеризують його як благородну людину.
<span>Поряд із хлопцем у творі діють звитяжні та сміливі козаки-запорожці, крім того, читач дізнається про звичаї та правила, що діяли серед козацтва. </span>Козаки також викликають у мене захоплення: старший брат Павлуся не жаліє себе, мужньо кидається в бій.
<span>А. Чайковський створює цікаву повість із захоплюючим динамічним сюжетом. Завдяки цьому творові я дізнався багато цікавого про історію України. Головний герой твору уособлює найкращі риси — чесність, сміливість, віру в добро. Мені здається, Павлусь може стати прикладом для читачів.</span>