Краса наталки полтавки
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
<span>У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п'єси Наталка дає собі самохарактеристику: </span>
<span>Не багата я і проста, но чесного роду, </span>
<span>Не стижуся прясти, шити і носити воду. </span>
<span>І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих. </span>
<span>Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: "Золото — не дівка!..". Він наголошує на її працьовитості: "Яка трудяща, яка рукодільниця". Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею". </span>
<span>Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: "Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...". Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки. </span>
<span>Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні. </span>
<span>Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить...". Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини. </span>
<span>В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків. </span>
<span>Епітети:славний козаче,велика сила, голова завзята, буйне військо»
</span>Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко... сивим конем виграває», «живцем серце виривали», «Україна славою покрита».
Паралелізм:
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
<span>1.)На весні 1241 2.)Тугарин кримезний як Дуб 3.)Скромна та ніжна Мирослава 4.)День ловлі Ведмедів 5.)На дівчину напала скажена ведмедиця 6.)Стародавнє село Тухля 7.)Просить у Боярина руки його доньки</span>
