Весна пришла по снежному,
По влажному ковру,
Рассыпала подснежники,
Посеяла траву.
Барсучьи семьи к сроку
Из норок подняла,
Березового соку
Ребятам раздала.
В берлогу заглянула:
- А ну, вставай, медведь! –
На веточки дохнула –
Пора зазеленеть!
Теперь весна-красавица
Зовет со всех концов
Гусей, стрижей и аистов,
Кукушек и скворцов.
Передний план картины, занятый молодой березовой рощей, проработан с особой тщательностью. Художник сумел сделать выразительными и хрупкие стволы берез, и бурую землю, усыпанную сухими осенними листьями.
<span />
МЦЫРИ — герой поэмы М.Ю.Лермонтова «Мцыри» (1839; в рукописи озаглавлена «Бэ-ри», что по-грузински — монах). Импульсом к сочинению поэмы послужила случайная встреча, произошедшая во время путешествия Лермонтова по Кавказу. В Мухете поэт повстречал старого монастырского служку, из разговора с которым узнал, что тот был горцем, еще ребенком плененным генералом Ермоловым, попал в монастырь, откуда несколько раз пытался бежать, но неизменно возвращался обратно. М.— это человек, готовящийся стать монахом, послушник, который не по своей воле заточен в монастырских стенах. Юноша — прирожденный воин, душа горячая и вольнолюбивая. Ему чужда созерцательная жизнь монастыря. Он совершает отчаянный побег, как будто из тюрьмы; долго блуждает, едва не погибнув. Наконец в лесной чаще встречает могучего барса и красиво сражается с ним. Это, разумеется, отголосок грузинского эпоса «Витязь в барсовой шкуре». Лермонтов вряд ли знал Шота Руставели. Но устное изложение самого поэтического эпизода великой поэмы вполне могло дойти до него. Видимо, это настолько захватило воображение поэта, что в его передаче одинаково прекрасными кажутся и разъяренный барс, и отважный юноша. Но гибель одного из них неизбежна. Юноша побеждает, но, израненный, он найден и возвращен в обитель. Он исповедуется старику-монаху и умирает, своей смертью выражая мечту о свободе, оставшуюся для него неосуществленной.
<span> Спочатку усі йшло добре. Син сидів на березі, Бен працював під водою. Але він випадково забруднився кров'ю від приманки, і акули напали на нього. Страшні різці скалічили його праву руку і, немов бритвою, прошили ліву. Щось різонуло по ногах. Чудом вибравшись на берег, Бен покликав сина. Хлопчик злякався, коли побачив пораненого батька. </span>
<span> Льотчик розумів, що не зможе вести літак, а це означало загибель і його, і сина. Єдиною надією був літак, і вести його прийдеться десятирічному хлопчику. Інакше - смерть. </span>
<span> Я з завмиранням серця стежив за розвитком подій. Бен - мужня людина. Утрачаючи свідомість від болю, він намагається не налякати дитини й обмірковує план порятунку. І син виявляється гідним свого батька. Він виконує всі розпорядження Бена, з останніх сил, насилу втягає його в літак. Тепер Деві доведеться самому підняти літак. Він слухняно взявся за кермо. Хлопчик виконував усі вказівки батька і більше не плакав. У нього на все життя висохли сльози. </span>
<span> От і аеродром Каїра. Бен уже повірив у порятунок, але він знав, що саме важке - останній дюйм перед приземленням літака. їхня доля була в руках Деві. І він усе-таки зумів посадити літак. Безстрашність і мужність батька і сина перемогли. І дуже хочеться вірити, що тепер вони все життя будуть розуміти один одного. Усе життя, що подарували один іншому. </span>
<span> Бен упевнений, що тепер вже "добереться до серця хлопчика". Останній дюйм, що розділяє людей, нелегко перебороти. Але після пережитої драми льотчик знає, що нічого неможливого немає. Люди перевіряються в біді. Після того, що сталося, Бен упевнений: його син - справжня людина, гідна поваги. А це значить, що вони обов'язково стануть друзями. </span>
<span> Д. Олдрідж цим оповіданням дав нам прекрасний урок мужності, стійкості і віри в людину, у її безмежні можливості.</span>
почему я никогда не стану писателем
писателем я наверное не стану потому что я не очень хорошо умею сочинять , рифмовать и орфографических ошибок у меня очень много .К тому же я очень люблю рассказы стихи и многое другое но у меня никогда не получится очень хорошо что-нибудь написать !