Новелла останній листок дає нам урок що не можна втрачати надію треба просто вірити в найкраще. Зкожним днем надіятись що завтра наступе новий день та принесе нам нові радощі. Жити одним днем для того щоб залишились яскраві спогади із життя. Та запам*ятати що не існує кінця а є лише початок. Цінити те що маеш на сьогодняшній день та мати надію яка збереже цей світ.
Кожна людина може розповісти про кохання по різному .Адже скільки людей - стільки й думок .Для мене кохання -це найсвітліше почуття у світі . Це коли ти готовий на все за ради близької тобі людини , коли ти не можеш довго без коханої людини і тобі все одно скільки сварок у вас сталося , адже ви досі разом і це головне . Але кохання можна відчувати не тільки до людини , але й до тварин , улюбленої іграшки яку тобі подарували батьки на день народження ще в 5 років .Кохання може проявлятися до будь чого .И немає на світі людини яка б хоть раз в житі не відчула це найліпше почуття!
(там могут быть ошибки ,т.к. писала с телефона )
Характеристика діда Демяна:1)Дідусь Демян-дід Михайлика;2)Старі,сіро-блакитні очі,гарні брови,з вусами;3)Має добрі стосунки із іншими людьми.
Характеристика матері:1)Матір-жінка
із родини Стельмахів,матір
Михайлика;2)Добра,ввічлива,ласкава,виснажена,любить свою сімю.Дуже
любить свого сина та чоловіка.
Характеристика тата:1)Тато
Панас-батько Михайлика;2)Високий,широкоплечий,з короткопідстриженими
вусами,гарна кирея,заяча шапка;3)Добрій,гарний,люблячий батько,дуже
любить свого сина.
<span>Чимало
наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у
рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті,
велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті
світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської
цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими
згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період
їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома
велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит
Андрей Шептицький.
</span>Щоб
усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише
пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і
на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в
кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи
службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами
Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками,
знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю,
батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря”
Тараса Шевченка.
<span>
Відразу після смерті поета в українському народі починається
витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова)
національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих
селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати
розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він
був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.</span>
В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський
вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на
його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і
партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні
полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та
любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та
українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не
був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю
Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на
Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході —
від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути,
але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського”
ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
<span>
</span>