Люди в Україні завжди складали й співали пісні. За цими піснями можна простежити історію народу,
його життя, його мрії та сподівання, його жалі. Відходили у минуле й
історичні події, й учасники цих подій, але пісні залишалися. У давні
часи український народ вів боротьбу з турецько-татарськими
завойовниками. Цю подію відображає народна «Пісня про Байду». Байда був історичною постаттю. Саме так народ називав Дмитра Вишневецького,
засновника Запорізької Січі. У пісні оспівується любов до Батьківщини,
патріотизм, відданість своєму народові. Треба згадати і народного героя,
народного месника проти панів — Устима Кармалюка.
Слава про нього йшла не лише по всій Україні, але й далеко за її межами.
Про нього народ теж склав пісню — це «Пісня про Устима Кармалюка». Ще
одного патріота українського народу, який виступав проти татарських орд, уславлює пісня «Ой Морозе, Морозенку».
Не треба забувати і про обрядові пісні, які відтворюють буття наших
далеких предків, їх вірування, звичаї, обряди. Існує і багато таких
пісень, які розповідають про звичайні, побутові події з життя
українського народу. Серед таких пісень можна відзначити коломийки.
Отже, пісенний матеріал українського народу надзвичайно багатий,
різноманітний та цікавий. З пісень можна багато дізнатися про нашу
історію»
Якось увечері, коли сонце так красиво заходило, вийшла з кущів зграя чудових великих птахів. Каченя ніколи не бачило таких прекрасних створінь. Сліпучо-білі, з довгими гнучкими шиями — це були лебеді. Вони дивно закричали, махнули розкішними білими крилами і полетіли у теплі краї, за безмежні моря.
Лебеді піднеслися високо-високо, а маленьке гидке каченя охопило дивне хвилювання.
Я вірю в те що мрію здійснюються.
Дев'ятсот дев'яносто дев'ять мільйонів ,девятсот девяносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто девять.Легче легкого)
Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.