Соцреалізм <span> — напрям, який за радянських часів вважався вершинним досягненням «передового» літературного розвитку й, відповідно, магістральним річищем літератури СРСР. У радянському просторі панував від 30-х до кінця 80-х років XX ст. </span>
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Природно, що й внутрішній світ цієї людини складний, суперечливий: добре, гуманне в ньому сплітається з недобрим і навіть лихим, як сплелася в ньому кров панська ляська й селянська українська. Чіпка зростає у невимовних злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості з боку односельців. Чіпка-байстрюк ще в дитинстві зазнає моральних кривд, поневірянь у наймах. У парубочі роки Чіпка стає на «слизький шлях» через те, що судовики обманом відібрали в нього землю. Чіпка втратив не лише землю, а й віру в добро, в справедливість. У його серці запеклася зневага до тих, хто вершить долю людей. . Остаточно на шлях розбійництва Чіпка стає після виведення його з членів земської управи. Як зазначав О.Білецький: «Чіпка в кінці роману перетворився на бузувіра, вбивцю, у вчинках якого зовсім зникає ідея, що штовхнула його на цей шлях». Кров невинних жертв невитравним тавром заплямувала душу Чіпки.
<span>Таким чином, Панас Мирний та Іван Білик на прикладі образу Чіпки Вареника показали моральне виродження і духовну деградацію українського народу.</span>
Ответ:
доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших,людянiсть та iнш
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.