Про эту картину я смогу сказать многое но я скажу самое главное она душевная и красивая духовая и гордая
Нічим не можу допомогти, твоя фантазія
Личико, немов сонечко світило;
Каплі дощу, наче сльози
«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»
<span>Бобина
</span>Десь у клубі виступав Лектор із столиці. Вчив людей, як піднести Урожай пшениці. Як з’ясована була Істина остання, Лектор звично запитав: - В кого є питання? До трибуни підійшла Тітка Василина. - Ви, пожалуста, скажіть, Що це за бобина? Взяв бобину вчений муж, Довго роздивлявся: От так штука, от улип… От тобі й попався.. Витер хусточкою злак, В рот до зуба суне, Раз куснув, а потім ще – Та убік як плюне! - Що за витівки такі? - Грім на тітку мече. – Що ви тичете мені? Це ж драже овече!.. Тітка дивиться в лице, Сміх її аж трусить: - Що то вчений чоловік! <span>Що не дай розкусить </span>
