Аля ніколи не забувала своїх щирих друзів.у вечері після дня народження бабусі вона побочила знову карлика недочеревик але він приніс їй письмо від її незабутніх друзів!
Олесь- маленький хлопчик, ходить до школи. Кмітливий, з глибокими очима. Він любить зиму, сніг, природу. Малює на снігу візерунки. Олесь здається добрим, бо піклується за природу, роздивляється все навкруги, поки йде до школи, ділиться своїми скарбами з Федьком. Фантазує, коли роздивляється під льодом життя на тлі річки. Жалісно йому і сосни, що може вмерти, і плітку, яку схопила щука. Дядьки, вчителька, хлопці вважають Олеся дивакуватим. Бо він хоче робити все по-своєму, по іншому бачить все навкруги, більш ходить одинаком.
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх
синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг
удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на
Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік
так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці.
Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа.
Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс
черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був
першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли
парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся.
«Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи
осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у
власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе
ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам,
під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про
його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що
батьки належним чином не займалися
його вихованням, тому й мають такий результат.
Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що
він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх
зусиль для виховання хлопців.
На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим
сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток.
Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства»,
«до природної звичайності української се-
лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові.
Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі
сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура.
Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього
жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку
на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за
матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так
шкода… матері, як чобіт».