У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони допомогли йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. <...> "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього". <...>
Говорячи про риси яких потрібно позбутися насамперед згадаю про лінь.На мою думку лінь це найгірша риса з усіх негативних рис.Тільки подумаймо лінь змушує нас невиконувати домашні завдання що призводить до отримання поганих оцінок.Якби ми не лінилися то виконували б усі завдання і тоді не мали ніяких проблем.Тому я вважаю що я повинен позбутися ліні.І я буду намагатися так і зробити. Тож кожного разу коли захочу грати в компютерні ігри гуляти з друзями але і повинен виконати домашні завдання я не по лінуюся і виконаю їх а ще насамперед я буду вірити в свої сили.
Ідеєю, темою, чудовими порівняннями, вдалими епітетами і тд. Пишеш те, чим вразив саме тебе, адже вчителька(вчитель) може попросити Навести приклади.
Образ Павлуся в повісті "Скарб":
Павлусь – центральний персонаж твору О. Стороженка «Скарб». Це єдина дитина у родині, яка звикла, що їй всі догоджають. Він нічого не вміє робити, виростає справжнім ледарем. Таким виростили його батьки. Матір не випускала його в холод, бо син міг замерзнути. А влітку вважала, що йому сонце може напекти голову.
Павлусь мав прізвисько Лежень. Він дуже примхливий, байдужий до всього, що його оточує, егоїстичний. Персонаж любить лише смачно поїсти та багато поспати, а робота – це не для нього. Цим образом автор засуджує неробство та ледачість людей, які не мають сенсу життя.
Слов’янський народ, який на той час жив на території Київської Русі, створив самобутню, багату і високу духовну та матеріальну культуру, яка базувалася на попередніх здобутках східних слов’ян. Одна з наймогутніших держав середньовічної Європи суттєво прискорила культурний і економічний розвиток слов’ян, стала одним з головних етапів формування східнослов’янських народів. Завдяки своїй могутності Київська Русь була спроможна відстоювати свої землі від посягань кочівників та зазіхань візантійських імператорів. Завдяки міцній державній єдності роздрібнених руських земель збагачувався уклад життя різних народів, їхня мова, матеріальна та духовна культура. Крім того, Київська Русь сприяла культурному та економічному розвитку неслов’янських народів, які в той час проживали на її території або межували з нею.
Київська Русь мала також і велике міжнародне значення. На той час вона була відома далеко за межами Європи. Київська Русь впливала не тільки на міжнародні політичні відносини на континенті, а й на Близькому Сході та в Азії. Руські князі підтримували міцні династичні зв’язки з Англією, Францією, Швецією, Польщею, Норвегією, Угорщиною і Візантією. Наприклад, дочка Ярослава Мудрого була дружиною короля Франції Генріха I. Після смерті короля вона правила Францією аж до повноліття їх сина Філіпа.
Не менш важливе значення Київська Русь відігравала і в становленні міжнародних торгівельних зв’язків. Довгий час центром міжнародної торгівлі на руських землях залишався Київ. Руські купці в той час торгували з багатьма країнами світу, а у містах Київської Русі було багато іноземних купців.
У період свого підйому Київська Русь була міцною державою, але єдиною і монолітною вона так і не стала. Вона так і залишилася клаптиковою країною без визначених кордонів. Київська Русь була утворена численними слов’янськими і неслов’янськими племенами, тому вона залишалася неміцною і достатньо нецентралізованою, бо складалася з кількох територій і центрів одвічних політичних суперників – Києва, Галича, Чернігова, Новгорода та інших. Особисто Київ найзначніше впливав на прилеглу до міста територію та на землі в басейні Дніпра. Саме там проживала більшість споріднених слов’янських племен, які в подальшому стали основою формування єдиного українського народу. Усе це може стати підтвердженням того, що пізніше Російська імперія ніяк не могла претендувати на звання спадкоємиці Київської Русі і не мала права вимагати переходу України і Білорусі під владу царського уряду.
Загалом саме в період існування Київської Русі на Придніпров’ї, на Волині, в Галичині, на Приазов’ї та в Причорномор’ї закладалися традиції незалежного життя українського народу. І саме в цей час український народ отримав могутній стимул для свого політичного, господарського, культурного і етнічного розвитку. Як вважав Микола Грушевський, Київська Русь стала першою формою української національної державності. Племена, які в той час населяли територію України, стали творцями великої східнослов’янської держави. Створення ними Київської Русі засвідчувало високу цивілізацію народу, що вже в той час провіщало нащадкам незалежне та вільне існування.