1) «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. Не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (Захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.)
2) «Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (Молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.)
3) «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар на громадському віче.)
4) «Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (Мирослава Захарові про поневолення сина.)
5) «Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (Мирослава про пораду Максима тухольцям.)
6) «Подвійний зраднику,— се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» (Бурунда-бегадир до Тугара Вовка, руського боярина.)
7) «Дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (Тугар Вовк Максимові, умовляючи того зрадити свій народ.)
8) «Ну, то Богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (Максим Тугару Вовкові.)
9) «— Не хвали… дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас?» (Максим Тугару Вовкові.)
10) «Не трать надії. Я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!» (Мирослава Максимові у шатрі батька в монгольському таборі.)
11) «Що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? Твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (Мирослава Максимові.)
12) «А то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. Тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! Ні, сього не буде! Я йду сам і без його слова». (Тугар Вовк Мирославі.)
Це нереально. Бо як кажуть легше з*їсти кирпичину чим зрозуміти вірш Павла Тичини ;)
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".
4-а)коня
5-б)родинно-побутові пісні
6-б)історична пісня
